30 вересня 1930 року польські поліцейські застрелили крайового коменданта УВО та провідника ОУН, 35-річного Юліана Головінського. Вирішили прибрати через те, що не змогли довести його прямої участі у антипольських акціях.
Головінський народився на Львівщині. У складі австрійського війська брав участь у Першій світовій війні. Витримавши декілька великих битв на італійському фронті, оселився із родиною у Любачеві. Уже наприкінці 1918 року радісно вітав звістку про проголошення ЗУНР та почав організовувати українські збройні підрозділи із мешканців Любачівщини. Ці підрозділи стали основою для створення Равської бригади Української Галицької Армії.
Командуючи солдатами бригади, воював проти поляків у Галичині, а після поразки – проти більшовиків та білогвардійців на теренах УНР. Після вимушеного переходу УГА на бік Червоної армії став одним із перших, хто знову перевів свої частини на бік армії УНР.
У часи поразки української національно-демократичної революції перебував на території Польщі. Утік із ялівецького табору для інтернованих та оселився у Чехословаччині. У Празі зустрівся із багатьма ідейними українськими емігрантами, зокрема з Євгеном Коновальцем.
Головінського обрали Крайовим комендантом Української військової організації. Узяв собі псевдонім “Юлько”. Будучи прихильником радикальної боротьби із поляками, у лютому 1924 року ініціював створення “Летючої Бригади”. Українські бойовики цієї бригади видавали себе за поляків чи німців, нападали на державні установи та виносили звідти кошти для організації українського спротиву. 28 березня 1925 року напали навіть на головну пошту Львова. Також Головінський розробляв новітню тактику боротьби проти поляків, не виключаючи застосування газової, біологічної зброї та авіаційних нальотів на важливі об’єкти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Почали “вмиротворення” українців Галичини
Уперше Головінського арештували 1927-го у справі замаху на польського куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського. Чоловіка убили за жорстку політику ополячення. Однак щодо Головінського були відсутні докази, тому його відпустили.
Уже 1930 року він став крайовим провідником ОУН. 20 вересня того ж року його заарештували вдруге, після відвідин у Львові штаб-квартири легальної української політичної партії УНДО. Хтось видав інформацію про його діяльність польській поліції. Уже після смерті Головінського стало відомо, що зрадником виявився колишній бойовик “Летючої Бригади” Роман Барановський.
У в’язниці Головінського катували, але не отримали від нього жодної інформації. Поліцейські розуміли, що не можуть представити громадськості прямих доказів антипольських злочинів Головінського. Викривати цінного агента Барановського вони не могли, тому вирішили замордувати провідника потайки.
Головінського вивезли до села Бібрки, де напередодні підпільники вчинили напад на поштовий віз. Там поліція зібрала свідків, які мали подивитися на обличчя та вказати чи був Головінський серед учасників нападу. Однак замість того його прив’язали до дерева та поцілили три кулі. Влучили у груди та чоло.
Згодом польська преса поширила офіційне повідомлення поліцейських, що Головінського застрелили під час невдалої спроби втечі.
У Празі 30 липня 1920-го створили Українську військову організацію. Головою обрали полковника армії УНР і командира січових стрільців Євгена Коновальця.
Перший осередок організації виник у Львові. Організація діяла нелегально на українських землях у складі Польщі. Крайові команди діяли у Чехословаччині, Німеччині та Литві. Вони мали налагоджувати зв’язки з українськими емігрантами, готували літературу та транспортування зброї. Через посередників спілкувалися з урядовими колами ЗУНР та УНР. Метою організації було продовження національної боротьби за державність.
В УВО були організаційна, бойова, розвідна та пропагандистська референтури. Бойовим кістяком організації на випадок нової війни мали стати українські інтерновані частини Італії та Чехословаччини.