Політичне життя Юлії Тимошенко знову опинилося в центрі уваги. Національне антикорупційне бюро (НАБУ) висунуло нові підозри, що стосуються організації схеми підкупу народних депутатів. Ця подія викликала миттєву реакцію суспільства та відродила спогади про численні гучні історії, пов’язані з однією з найвпливовіших фігур української політики.
За версією слідства, політикиня нібито організувала систему, за якою парламентарям пропонували щомісячні виплати до $10 000. Кошти мали забезпечити лояльність у голосуваннях або блокування певних рішень Верховної Ради. Юлія Тимошенко категорично відкидає ці звинувачення, називаючи справу політичною розправою та спробою усунути її як конкурента напередодні можливих виборів.
Суспільство відреагувало на новину миттєво: соціальні мережі вибухнули тисячами мемів та жартів. Ажіотаж навколо справи значний, адже це далеко не перша гучна історія з політичною діячкою, яка понад 30 років залишається однією з найпомітніших і найконтроверсійніших постатей української політики. Її шлях на вершину влади був сповнений злетів, падінь та постійних юридичних баталій.
Народилася Юлія Тимошенко 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську, нині Дніпро. Після закінчення економічного факультету університету вона спочатку працювала інженером-економістом, але швидко знайшла себе у бізнесі. Наприкінці 1980-х разом із чоловіком Олександром вона заснувала мережу відеосалонів, а у 1991 році створила корпорацію “Український бензин” (КУБ), що спеціалізувалася на торгівлі паливом.
Справжній прорив відбувся в середині 1990-х, коли Тимошенко очолила корпорацію “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ). Компанія отримала ексклюзивні контракти на постачання російського газу в Україну через бартерні схеми. Саме тоді за нею закріпилося прізвисько “газова принцеса” або “газова королева” через величезні обсяги операцій та звинувачення в монополії і непрозорих схемах.
Цей успішний бізнес приносив мільйони, і Тимошенко швидко увійшла в оточення прем’єр-міністра Павла Лазаренка, ставши його заступницею у партії “Громада”. У 1996 році вона стала народним депутатом, а вже за рік обійняла посаду віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Лазаренка. Це був перший крок до великої політики, який, однак, одразу супроводжувався першими проблемами з правоохоронними органами.
Юлія Тимошенко може вважатися свого роду рекордсменкою серед українських політичних важковаговиків за кількістю кримінальних справ. З 1995 року проти неї було порушено понад два десятки проваджень. Хоча більшість із них закривалися за відсутністю складу злочину або внаслідок політичних змін, деякі призводили до арештів та навіть ув’язнення.
Одним із перших випадків стало затримання в аеропорту Запоріжжя за спробу вивезти валюту понад дозволений ліміт. Пізніше у Москві в багажі подружжя Тимошенків було виявлено значну суму доларів. За цими фактами порушувалися кримінальні справи про контрабанду валюти, які згодом були закриті.
Після звільнення з посади віце-прем’єра у 2001 році її заарештували за підозрою у хабарництві Павлу Лазаренку та фінансових махінаціях у ЄЕСУ. Політикиня провела понад місяць у Лук’янівському СІЗО, звідки була звільнена рішенням судді. Багато хто тоді розцінював це як політичне переслідування з боку президента Леоніда Кучми, і Тимошенко стала одним із символів протестів проти тогочасного режиму.
Після Помаранчевої революції Генеральна прокуратура закрила всі старі справи проти Юлії Тимошенко за відсутністю складу злочину. Вона стала першою жінкою-прем’єр-міністром України в уряді Віктора Ющенка, але швидко пішла у відставку через конфлікт із президентом. Невдовзі вона знову очолила Кабінет Міністрів.
Другий прем’єрський період запам’ятався значною газовою кризою 2009 року та підписанням контракту з Росією, який згодом назвали невигідним для України. Саме ця угода стала основою для подальших звинувачень у співпраці з РФ та навіть у зв’язках із певними службами. Інші гучні справи того періоду, зокрема щодо “кіотських грошей” або автомобілів для сільської медицини, переважно не дійшли до судових вироків або були закриті пізніше.
Після приходу до влади Віктора Януковича проти Тимошенко було відкрито низку справ, головною з яких стала “газова справа”. Її звинувачували у перевищенні службових повноважень при підписанні газових угод 2009 року, що призвело до збитків “Нафтогазу” на 1,5 млрд грн. У жовтні 2011 року вона була засуджена до 7 років ув’язнення з додатковою забороною обіймати посади.
Юлія Тимошенко відбувала покарання в Качанівській колонії №54 у Харкові, перебуваючи за ґратами з серпня 2011 до лютого 2014 року. Європейський суд з прав людини визнав її арешт і суд незаконними, трактуючи це як політичне переслідування. Однак сутнісного виправдання щодо звинувачень не відбулося.
Звільнення Юлії Тимошенко відбулося після втечі Януковича під час Революції Гідності, де вона знову стала символом боротьби з режимом. Її поява на Майдані у кріслі колісному стала одним із знакових моментів тих буремних подій. Ця сторінка в її житті завершилася, але політичний шлях продовжився.
Після 2014 року Тимошенко активно продовжувала займатися політикою, балотувалася в президенти у 2019 році, де посіла третє місце, та очолювала фракцію “Батьківщина” у парламенті.
Юлія Тимошенко незмінно заперечує всі висунуті їй звинувачення, називаючи їх політичними замовленнями. Її прихильники вбачають у цьому переслідування опозиціонерки, тоді як критики — системні порушення закону, що повертаються бумерангом. Історія з кримінальними справами навколо політикині триває, а питання про те, чи доведеться їй втретє опинитися за ґратами, вирішуватиметься судом.