Поранення Залужного давнє – істерія на Банковій нова

Головна Сторінка » Поранення Залужного давнє – істерія на Банковій нова

Передвиборчі пристрасті на владній верхівці пішли не за планом. Схему поламав генерал Сергій Кривонос. Він нещодавно у телеефірі розповів про минулорічне поранення генерала Валерія Залужного. Коли той ще в статусі головкома під час літнього контрнаступу 2023 року перебував на Запоріжжі, біля Оріхова.

У якийсь момент, за словами Сергія Кривоноса, головкому зателефонував один із “5-6” ефективних менеджерів президента. Після цієї розмови Залужний здивувався, мовляв, про що був дзвінок і чого хотів абонент? Якась пуста розмова.

А далі… Валерій Залужний прийшов до тями, коли його витягали з-під завалів будівлі, по якій прицільно вдарила російська ракета.

Отже ексголовком ЗСУ, тодішній начальник Генштабу Сергій Шаптала та комбриг дивом залишились живими.

“Ті, хто був там, розповідали, що перша асоціація була повʼязана з історією про Джохара Дудаєва (лідер чеченського визвольного руху. – Gazeta.ua) , – розповів політик Борислав Береза. Його місце розташування російські спецслужби вирахували саме за стільниковим телефоном. Як було у ситуації із Залужним, мені не відомо, в цьому мають розбиратись правоохоронні органи. Але рашисти знали куди бити. І заздалегідь готували повідомлення для своїх ЗМІ. Через пів години після ракетного удару, майже одночасно в російських медіа з’явились повідомлення про, як мінімум, важке поранення головкома ЗСУ Валерія Залужного. До речі, ексголовкому чомусь не надали охорону, як іншим високопосадовцям. Ця історія підірвала Банкову, бо відкрила правду, яку вони старанно приховували. Після цього, за стандартною схемою нашої влади, на Кривоноса налетіли боти, а в телеграм-каналах ОП почалась істерія”.

І справді, чому це? Чому на Банковій загалом бояться нової розкрутки цієї справи? Невже лише через те, що іще одна історія Мар’яни Безуглої, яка весь час принижувала військове керівництво, починає розвалюватись на очах.

Правда не подобається тоді, коли вона не на користь певній стороні.

Водночас довкола історії про істерію ОП варто згадати ще одну цікаву ситуацію. На одній зі своїх пресконференцій президент України Володимир Зеленський сказав, що план контрнаступу – 2023 був на столі в Кремлі ще до його початку.

Суспільство має право знати, хто злив. Наразі лише припущення, але з розряду “до ворожки не ходи”, – або з Генштабу, або з Офісу президента.

Однак з того часу Генштаб змінився на 100%. А от в ОП усе залишилось майже так само. Декого прибрали нещодавно.

Водночас, видання The Guardian повідомило, що росіяни знали заздалегідь і про початок Курського наступу. Цікаво, що українцям ця операція подавалась як дуже добрt зашифрована, мовляв, готувалась у повній секретності. Але ж хтось “поділився”? Напевне, той, хто злив і плани контрнаступу літа 2023 року.

Тінь просочила світло

Отже, повертаючись до початку теми, нагадаймо як українці збурилися у перші хвилини оприлюднення новини про дипломатичне заслання Залужного. З якого добрадива повносправного бойового генерала з колосальним ратним досвідом висмикують з кадрового ядра військових стратегів і відсилають якнайдалі у незнайому йому гущавину дипломатично-чиновницького Туманного Альбіону?

Яка така нагальна потреба в цьому? У нас що, тотальна “вибраковка” серед випускників Дипломатичної академії? Чи надмірне перенасичення викладачів рівня Залужного у Національному університеті оборони, чи Академії сухопутних військ та інших вузах?

Українське суспільство сприймає Валерія Залужного як ефективного військового керівника. Також Залужного відносять до категорії керівників, котрих зазвичай називають “державним чоловіком”. Тобто він здатен поставити інтереси країни понад свої особисті. Чеснота, яка серед політиків майже не зустрічається. Та вже навіть сама відставка головкома виглядала як зразок комунікації рівня державника. Під час звільнення не було жодних істерик чи ультиматумів. Аби лиш не було шкоди країні.

Логіка може вказати нам, що ексголовком Валерій Залужний свідомо прямував до своєї відставки. Він тривалий час перебував під зростаючим політичним тиском президента та його Офісу.

У Залужного непомітно для всіх нас забрали більшу частину повноважень.

Знавці кулуарних перестановок стверджували, що Верховний Головнокомандувач і глава Офісу та окремі його заступники давали певні розпорядження керівникам окремих видів і структур ЗСУ, Нацгвардії, діючих на фронті підрозділів, що робило неможливим централізоване планування й управління обороною.

Головкома Залужного перестали допускати до зустрічей із воєнним керівництвом НАТО, на засідання Альянсу та обмежили реалізацію його впливу й можливостей для переговорів щодо озброєнь ЗСУ.

Кулуарні ігри виростили політика

А між тим його популярність зростала, чим суспільство демонструвало попит на іншу, якіснішу політику та політиків нового типу. У наших реаліях воєнного гарту.

Розуміючи війну як певну математику, генерал Валерій Залужний волів залишатись більш незалежним і віддаленим від вітчизняних політиків та цивільних чиновників. Тому й змушений був виступити зі стратегією війни проти Росії в CNN та The Economist. Тексти – стратегічні й протестні одночасно, де він прорахував війну і вимагав прийняти його стратегію.

До речі, тут він акцентував увагу на активізації ведення війни технологіями, а не людьми.

І цим, й іншими вчинками Залужний продемонстрував свої якості політика.

Ці статті стали черговим викликом та причиною нового невдоволення для президента та його оточення.

Гаранту залишалось або погодитись із претензіями, викладеними Залужним у CNN та стати поряд із Головкомом, або призначити іншого та взяти на себе відповідальність за подальшу війну. Зеленський вибрав останнє.

Побоювання Банкової, що Залужний і може бути тим політиком, на якого неминуче ставку зробить вся політична і суспільна опозиція нікуди не поділись, незважаючи на те, що генерал наразі – посол у Великій Британії. Що й продемонструвало невдоволення нагадуванням про його поранення.

А в Україні знову вирують розмови про необхідність перезавантаження влади. Вибори – запит українського суспільства на зміни. Здається щось схоже відчули й західні партнери, наполягаючи на проведенні виборів президента й ВРУ в наступному, 2025 році.