Попри загострення внутрішньополітичної ситуації, нинішня стагнація в Офісі Президента виглядає не вимушеним, а свідомим вибором. Відмова від оперативного призначення нового керівника та збереження впливу соратників колишнього очільника ОП Андрія Єрмака вказують на спробу зберегти чинну систему управління.
Цей підхід, на перший погляд, можна виправдати складною зовнішньою обстановкою та активізацією переговорного процесу. Він створює ілюзію незмінності, на яку працюють кілька факторів: фізична близькість Єрмака до президента, помилкове переконання у згасанні антикорупційного удару та так званий «ефект Овального кабінету», що консолідує суспільство навколо лідера.
Проте ця стабільність є оманливою. Національне антикорупційне бюро (НАБУ) продовжує свою роботу, хоч і в процесуальній тіні. Зростання довіри на тлі агресивних переговорів не дорівнює політичному рейтингу в умовах збереження корупційної системи. Колишній керівник ОП не зможе забезпечити необхідні болісні рішення для порятунку країни від зовнішніх загроз та внутрішніх проблем, таких як нереформовані армія та популістська економіка.
Корупційний скандал з «плівками Міндіча» спочатку вдарив по бізнес-оточенню президента, а потім, із обшуками у квартирі та загрозою підозри самому Андрію Єрмаку, похитнув всю систему. Спочатку шок, а потім зовні спокійна реакція президента давала надію на появу нових якісних кадрів. Це могло стати поштовхом до реального перезавантаження влади, але цього не сталося.
Президент міг очистити систему від людей колишнього керівника ОП, але свідомо не схотів. Відставка Єрмака стала актом самозбереження, а не прозрінням. Замість реальних кадрових рішень ми спостерігаємо тривалі співбесіди та заяви без конкретних результатів. Варіанти з «воєнним кабінетом» Буданова чи «технологічним ОПУ» Федорова не були реалізовані.
Їхнє з Єрмаком розставання було гучним, але не остаточним. Занадто багато спільного – знань, досвіду, фінансів і, головне, страху перед майбутнім – не дає їм розійтися. Колишній керівник ОП залишається на зв’язку та регулярно зустрічається з президентом, нехай і не керує процесами цілодобово.
Справжній розрив між ними можливий лише у форматі взаємних свідчень зі слідством. Тому президент, ймовірно, обере шлях подальшого розмивання ролі керівника ОПУ, зводячи її до технічних функцій. Це дозволить йому керувати Офісом безпосередньо, перерозподіливши аналітичний блок між наявними структурами, зокрема РНБО.
Попри появу нових облич в оточенні президента – голови фракції Давида Арахамії, прем’єр-міністра Юлії Свириденко, першого віцепрем’єра Михайла Федорова та голови ГУР Кирила Буданова, вплив колишнього керівника ОП не поспішають списувати з рахунків. Свідченням цього є затягування зі зміною очільників обласних адміністрацій, пов’язаних із ним.
Заступник керівника ОПУ Віктор Микита, за даними джерел, зволікає з поданням списків на звільнення, зберігаючи контакти з профільним віцепрем’єром Олексієм Кулебою – креатурою колишнього очільника ОП. Голова Фінмоніторингу Філіп Пронін також залишається на посаді, а його дії щодо блокування розслідувань НАБУ, зокрема перевірки компаній-одноденок, становлять інтерес для антикорупційних органів. Відсутність підозри для президента залишається ключовим аргументом для бездіяльності.
Пауза, яку спостерігає суспільство, є оманливою. Лише місяць тому НАБУ провело масштабну операцію «Мідас», здійснивши близько сімдесяти обшуків та вилучивши сотні електронних носіїв. Їхня розшифровка, аналіз та порівняння є кропіткою роботою, що лежить в основі доказової бази для суду.
Розслідування ведуться паралельно, і відсутність гучних заяв не означає зупинку проваджень. Днями стало відомо, що НАБУ встановило апаратуру для негласного прослуховування в офісі народного депутата від «Слуги народу» Юрія Кісєля. За два роки були зафіксовані конфіденційні контакти депутата з Сергієм Шефіром та іншими високопосадовцями. Джерела стверджують, що це приміщення могло слугувати «касовим вікном» для тіньових виплат депутатам.
Це пояснює «італійський страйк» у парламенті. Перехід НАБУ з публічної у процесуальну площину свідчить не про ослаблення, а про посилення антикорупційного удару. На збір доказів у справі «Міндіча і Кº» у слідства є щонайменше рік, який необхідно використати продуктивно, попри блокувальну активність Фінмоніторингу.
Водночас, позиції президента хитаються в підконтрольних йому СБУ, ОГП, ДБР та Нацполіції. Призначені на судові засідання прокурори не з’являлися, а судді переносили слухання – система відчувала зміни. Детективи НАБУ Руслан Магамедрасулов та Віктор Гусаров, які документували справу «Міндіча і Кº», були звільнені з-під арешту.
Генпрокурор Руслан Кравченко, намагаючись зберегти вплив, вдавався до публічних погроз, що розцінюється як ознака слабкості. Злив інтимних фото голови ЦПК Віталія Шабуніна з телефона, вилученого ДБР у межах сфабрикованого розслідування, за інформацією джерел, був організований людьми Генпрокуратури.
До речі, президент особисто курує справу Шабуніна. Однак вирок самому Кравченку, ймовірно, був підписаний раніше, після призначення Марії Вдовиченко, фігурантки розслідування ЦПК з російським корінням, його першою заступницею. Вона стане в.о. після його відставки.
Ілюзія «повернення силовиків у стрій» також є хибною. Заступник голови СБУ Олександр Поклад веде переговори про перемир’я з Кирилом Будановим, що раніше здавалося неможливим. Заступник керівника ОПУ Олег Татаров та голова СБУ Василь Малюк більше не діють як агресивні виконавці президентської волі, натомість вибудовують комунікацію з журналістами та активістами.
Образ «простого хлопця» голови СБУ Василя Малюка є ретельно продуманою роллю. Він точно відчуває межі дозволеного у спілкуванні. СБУ, до речі, порушила нове кримінальне провадження щодо державної зради стосовно Тимура Міндіча, що свідчить про його самостійність.
Тоді як корупційний порядок денний тягне президента вниз, зовнішньополітичний тиск з боку Вашингтона та Москви консолідує суспільство навколо нього як основного переговірника. Зеленський відчуває це, тому після «відсторонення» Єрмака зосередився на зовнішній політиці, зводячи внутрішні питання до дистанційних сигналів.
Призначення головою переговорної групи Рустема Умерова викликає багато запитань. Умеров є фігурантом «плівок Міндіча», де йшлося про тиск на нього як міністра оборони щодо контракту на бронежилети для компанії «Мілікон». НАБУ вже викликало Умерова на допит, а операція «Мідас» спочатку розроблялася щодо Міністерства оборони.
Крім того, Рустем Умеров, за даними The Washington Post, проводив закриті зустрічі з представниками ФБР у США, що викликало тривогу західних чиновників. Джерела стверджують, що метою цих зустрічей, організованих через турецькі канали, було ненадання ФБР допомоги НАБУ у справі «Міндіча».
Його родина проживає у США. Президент ігнорує ці очевидні факти, оскільки Умерова, як і Єрмака, поєднують не лише влада, а й ресурси. Вони тримають «ключі від гарантій президентського майбутнього».
Президент усвідомлює бажання Трампа та Путіна позбутися його, а розмови про вибори для нього не нові. Він, по суті, готовий до виборів фінансово, технологічно, медійно, хоч і не повністю електорально. Зеленський може розміняти своє політичне майбутнє на гарантії безпеки або обміняти неучасть у виборах на щось значуще для країни.
Однак президент стоїть на порозі нової помилки – віри в ілюзію, що все вляглося. Ця ілюзія небезпечна, адже Андрій Єрмак вже не вирішить його проблем, а НАБУ не зупинило розкриття корупції. Довіра, викликана зовнішніми обставинами, не є стабільним рейтингом.
Залишитися «голим королем» після такого струсу – проблема не тільки президента, а й усієї держави, особливо фронту. Щоб утримати країну, доведеться ухвалювати непопулярні рішення у військовій та економічній сферах. Партнери вимагають мобілізації та перегляду нереалістичного бюджету. Старого світу вже немає, а новий президент не бажає або не може створювати. Це його останній шанс. Якщо країна не стане пріоритетом, ні рейтинги, ні довіра не матимуть значення.