Про це в етері Еспресо розповів поет, перекладач і дослідник Остап Сливинський в етері Еспресо.”Є багато слів, які стали для нас важливими, які змінили своє значення. Я просто стежив, які слова активно повторюються в розмовах. Дуже часто повторювалося слово “дім”. І воно дійсно змінило своє значення для нас. Тому що ми, як мало хто з тих, хто не пережив катаклізму війни, розуміємо, що дім – це часто не те, що має нас захищати, а це те, що ми маємо захищати собою. Зараз в часи ракетних і дронових обстрілів цивільної житлової забудови, наших будинків, в яких ми живемо, ми розуміємо, що дім може навіть становити для нас небезпеку – наш власний дім. Але, як символ, як культурне поняття, дім є тим, що потребує нашого захисту”, – пояснив Сливинський.За словами поета, під час війни люди дедалі частіше сприймають Україну як єдине “тіло” – цілісне й вразливе, що відображає глибокий емоційний зв’язок із країною та водночас підкреслює важливість турботи про власне фізичне й психологічний стан.”Так само, наприклад, дуже часто повторювалося слово “тіло” в різних контекстах. А в одному дуже цікавому контексті, в одній розмові, яка в мене була десь у березні чи квітні 2022 року, моя співрозмовниця, львів’янка, волонтерка сказала дуже цікаву річ: “Зараз, коли на Україну брутально напали, завдають їй болю, я відчуваю свою країну як тіло, як єдине тіло”. Це дуже цікаве таке тілесне, фізіологічне відчуття країни, як якоїсь цілості. А крім того, тіло – це, звичайно, те, від чого ми дуже сильно залежимо, коли перебуваємо в ситуації війни. Дуже часто це єдине, на що ми можемо покладатися, що нас може винести, врятувати з якоїсь небезпечної ситуації. Тому ми маємо довіряти своєму тілу і дуже піклуватися про нього”, – наголошує він.
12/04/202612/04/2026Автор Олександр Ковальчук