1. Венесуела — лідер за запасами (17% світових запасів), а не за потоками (1% світового видобутку). Запаси нафти не рівні контролю за ринком. Навіть якщо рахувати венесуельські, гаянський та американські запаси в одному кошику, ринок визначається потоками, а не запасами. Важливим є не обсяг нафти в землі, а скільки барелів на день можна стабільно й чи дешево видобувати. У Венесуели з цим хронічні проблеми, й жодна зміна політичної конфігурації не перетворить запаси на ринковий важіль.Читайте також: Чому Трамп атакував Мадуро саме зараз2. Проблема в тому, що венесуельська нафта в основному важка та екстраважка. Це вузький сегмент ринку з обмеженою кількістю НПЗ, високими витратами та слабкою гнучкістю пропозиції. У світі багато важкої нафти (Канада, Венесуела, Мексика, частково Близький Схід). При цьому попит на неї зростає повільно, а іноді падає, тому що:НПЗ модернізувати дорого (а зараз достатньо одного дрону, щоб вивести з ладу);простіше працювати з легкою нафтою;електрифікація та зниження попиту на мазут б’ють саме по “важких” фракціях. Використовувати її навіть для “тонкого настроювання” глобальної ціни на нафту приблизно так само реалістично, як регулювати ціну електроенергії через ціну вугілля XIX століття. Годі й казати про суттєвіший вплив на світовий ринок.ДжерелоПро автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&FrenchРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
07/01/202607/01/2026Автор Олександр Ковальчук