15 і 17 січня в Башкортостані (в місті Буйнак) відбулись масові протести у зв’язку із судом над місцевим громадським активістом Фаілєм Алсиновим. 18 січня вже в столиці Башкортостану – Уфі – протестували проти його засудження на чотири роки. Фаіля Алсинова засудили за “розпалювання міжнаціональної ворожнечі”, хоча на думку місцевих мешканців він лише захищав права башкирського населення.
В протестах на захист Фаіля Алсинова взяли участь тисячі людей. В ході протестних акцій відбулись зіткнення з поліцією. Активні учасники протестів були репресовані. В місцях протестних дій фактично було введено надзвичайний стан з обмеженням використання месенджерів і соціальних мереж.
Всі ці події викликали великий суспільно-політичний резонанс не тільки в Башкортостані, а й в цілому в Росії. Звернули на них увагу і в Україні.
Спочатку були великі очікування, що нарешті національні республіки в Росії вибухнуть і почнеться розпад путінської імперії. Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов навіть заявив, що Захід повинен готуватися до фрагментації РФ, і події, які зараз відбуваються в Башкортостані, є початком цього великого процесу. Однак коли протести в Башкортостані були жорстоко придушені й ланцюгової “революційної” реакції в РФ не виникло, почали лунати вкрай скептичні оцінки щодо самої можливості політичних трансформацій в Росії внаслідок масових протестних рухів. Деякі українські коментатори категорично заявляли, що революції в РФ ніколи не починаються знизу, інші, навпаки, все ж таки впевнені, що у башкирів та інших пригнічених народів в РФ є великий протестний потенціал, і нещодавні події в Башкортостані цілком можуть бути початком повільного, але неминучого кінця Росії.
Реальну відповідь на цю дискусію може дати лише політична практика. Але що треба мати на увазі, коли ми оцінюємо події в Башкортостані та інші подібні процеси в Росії?
В окремих національних республіках РФ – тому самому Башкортостані, а також в Татарстані, Якутії, деяких республіках Північного Кавказу – існує і поступово (хоча і не завжди помітно) розвивається достатньо високий рівень національної самосвідомості в різних суспільних верствах. Він може стихійно проявлятися в конфліктних ситуаціях, як це сталося в Башкортостані. Але поки що не йдеться про якійсь організований національно-визвольний рух в окремих національних республіках РФ. Представники такого руху якщо і є, то за кордоном, в статусі політичних емігрантів. Тим не менш, ще в 1990-ті роки Чечня отримала досвід власної незалежності, а Татарстан і Башкортостан і досі пам’ятають високий рівень власної політичної автономії в той період. І ця історична та інституційна пам’ять може підживлювати потенційні паростки нової хвилі національних рухів як в цих, так і в інших республіках РФ. Однак для “національного вибуху” замало стихійного зростання рівня і масштабів національної самосвідомості. Потрібно також поєднання цих процесів з посиленням економічних, соціальних і політичних протирічь з російським імперським центром.
Потужним каталізатором міжнаціональних протирічь в сучасній Росії стали масові антимігрантські настрої
В нинішніх умовах на загострення міжнаціональних протирічь в РФ можуть впливати додаткові чинники. По-перше, це шовіністична істерія агресивного російського (“руського”) націоналізму як наслідок імперської пропаганди в умовах війни проти України. Врешті решт, ця агресивна експансія “руськості”, яка зараз спрямована проти України, обертається проти національних меншин (“нацменів”, як кажуть в Московії) і всередині самої Росії. Часто-густо це поєднується і з міжрелігійними протиріччями. По-друге, потужним каталізатором міжнаціональних протирічь в сучасній Росії стали масові антимігрантські настрої. Зокрема вони проявились в конфліктній формі і в Башкортостані, а в останні дні і в Якутії. В широкому соціальному контексті вони існують в більшості російських регіонів і особливо у великих містах.
Окремі сплески національних рухів і міжнаціональних протестів в РФ – це ще не революція і не розпад Росії. Для того, щоб з цього виросло щось більше, потрібно загальне погіршення соціально-економічної ситуації, суттєве зростання масових настроїв незадоволення і політичних протирічь. А щоб протестні процеси охопили всю Росію, потрібен ще і потужний соціально-політичний каталізатор, якась гучна подія, яка викличе загальнонаціональну ланцюгову реакцію.
В більшості випадків, щоб революції стали переможними, вони мають вибухнути і досягнути успіху в столиці країни
Історичний досвід, в тому числі і російський, свідчить, що революції як масові політичні рухи починаються, як правило, знизу. Хоча є і феномен “революцій зверху”. В більшості випадків, щоб революції стали переможними, вони мають вибухнути і досягнути успіху в центрі, в столиці країни. Але є і виключення з цього правилу – це національно-визвольні революції, які спрямовані на відділення від імперії. Проблема Башкортостану і Татарстану, однак, полягає в тому, що вони географічно розташовані в центрі Російської імперії, не мають виходу на зовнішні кордони, і це в перспективі заважатиме їх відділенню від Росії, якщо такі прагнення в цих республіках виникнуть.
Для перемоги революції замало просто виникнення масового протестного руху. На жаль, це підтвердив сумний досвід масових політичних протестів в Білорусі в 2020 році. Для того, щоб революція стала успішною, потрібно значне, навіть критичне послаблення влади, щоб правлячий режим не зміг придушити протестну хвилю. Як свідчить історичний досвід, зокрема і російський, послабленню влади і виникненню політичної кризи може також сприяти воєнна поразка правлячого режиму.
За словами колись відомого “класика”, для того щоб революція відбулася, потрібно щоб “низи не хотіли жити по-старому, а верхи не могли правити по-новому”.
Справжні революції не можна спрогнозувати (хоча деякі пророки можуть відчувати їх наближення), а тим більш спланувати. Вони вибухають як виверження вулкану. Не всі революції або масові протестні рухи можуть досягати успіху (як це сталося нещодавно в Ірані, і в 2020 році – в Білорусі). Іноді правлячий політичний режим може критично послабнути всередині і рухнути під тягарем власних проблем без масових революційних сплесків. Так сталося з Радянським Союзом.
Імперський велетень може рухнути внаслідок військових поразок і соціально-економічного перевантаження, викликаного війною
Багато хто в Україні мріє про те, щоб з путінською Росією сталося те саме, що і з СРСР. Але ми можемо не тільки мріяти і спостерігати за процесами в РФ. Україна разом з нашими міжнародними партнерами може значною мірою посприяти політичним трансформаціям в Росії, якщо нам вдасться зупинити путінську навалу. Імперський велетень може рухнути внаслідок військових поразок і соціально-економічного перевантаження, викликаного війною. В той же час ми можемо допомагати національно-визвольним і опозиційним рухам в Росії. У нас спільний ворог, якого ми разом маємо подолати.