Відносини між українською державою та Російською православною церквою (РПЦ) мають глибоке коріння, яке сягає ще часів Київської Русі. Однак після розпаду Радянського Союзу і здобуття Україною незалежності у 1991 році, ці відносини набули нового виміру. Російська православна церква, через свою філію в Україні (УПЦ МП), продовжувала мати значний вплив на релігійне і політичне життя країни.

З початком війни на Донбасі у 2014 році і анексії Криму, напруженість між Україною та Росією посилилась, що вплинуло і на ставлення до РПЦ. У суспільстві та серед політиків все частіше звучали заклики щодо обмеження впливу РПЦ в Україні, яка сприймалася як інструмент російської пропаганди та впливу.

У 2024 році, після тривалих дискусій і суперечок, Верховна Рада України ухвалила законопроєкт, який передбачає заборону діяльності Російської православної церкви та її структур на території України. Цей крок став логічним продовженням процесу, який розпочався ще у 2018 році з наданням Томосу про автокефалію Православній церкві України (ПЦУ). Відтоді ПЦУ намагалася закріпити свою незалежність від Москви і стати основною релігійною організацією в країні.

Законопроєкт передбачає заборону на діяльність релігійних організацій, які підпорядковуються іноземним центрам, що знаходяться в країнах, визнаних Україною як агресори. Фактично, це стосується УПЦ МП, яка офіційно підпорядковується Москві.

Прийняття законопроєкту щодо заборони Російської православної церкви в Україні є важливим кроком у контексті захисту національних інтересів та незалежності України. Однак цей крок несе в собі значні ризики, які потребують обережного і продуманого підходу, аби не призвести до релігійних конфліктів та внутрішньої дестабілізації країни.