Найголовніше досягнення те, що ми лишилися незалежною державою, каже адвокатка потерпілих у справах Майдану Оксана Михалевич
Нині відзначаємо 10-ту річницю Революції гідності. Заради чого та проти чого люди виходили на Майдан?
Першими на столичні вулиці в листопаді 2013 року вийшли студенти, коли тодішній президент Віктор Янукович, перебуваючи у Вільнюсі, відмовився підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Оголосив, що пояснить позицію на пресконференції, але не вийшов до журналістів. Не сказав, чому змінюється курс країни, після того як так багато державного ресурсу використали, щоб тримати курс на євроінтеграцію, ухвалили багато законодавчих актів. Згодом під час розслідування кримінальних справ Майдану я дізналася, що все це готували давно. Тоді ми цього не розуміли.
Багато українців прагнуло західного розвитку. Вони бували в Європі й бачили, що там набагато вищий рівень життя, діє реальна демократія. А в Україні керівництво держави, яке мало бути нам підзвітне, миттєво змінило напрям розвитку без жодних пояснень. Це був початковий етап Майдану. 30 листопада 2013 року, о четвертій ранку, “Беркут” раптово атакував студентів. Їх били кийками. Поранили майже 55 осіб отримали тілесні ушкодження. Відбувся розгін демонстрантів, пролилася кров. Навіть далеких від євроінтеграції людей обурило жорстоке побиття студентів правоохоронцями. Через це 1 грудня на столичний Майдан вийшли від кількасот тисяч до мільйона протестувальників. Першою вимогою було притягнути до відповідальності винуватців розгону. Але держава не відреагувала на свавілля, тому протести почали загострюватися. З’явилися барикади, утворилося наметове містечко. Було ще кілька спроб розігнати Майдан, і це щоразу підвищувало градус напруження. Найкривавішим став день 20 лютого 2014 року, тоді на вулиці Інститутській у Києві правоохоронці застосували зброю загинули 48 мітингувальників, 90 отримали вогнепальні поранення. У подальшому знаряддя злочину було викрадено або пошкоджено та приховано. Під час розслідування частину зброї знайшли й ідентифікували.
Яка роль Революції гідності в новітній історії України? Чи стала ця подія поворотною?
Революція гідності один із ключових моментів нашої новітньої історії. Завдяки їй відбулося переусвідомлення українців новим поколінням. Якщо 1991 року люди все ще перебували під впливом Радянського Союзу, то 2013-го багато учасників Майдану було з тих, хто народився вже за незалежності й не знав, що таке Радянський Союз. Переживши всі ці події, вони почали інакше усвідомлювати себе й державу не як даність, мовляв, держава дарована тобі від народження, а як цінність, за яку треба боротися.
Зміна влади в Києві революційним шляхом стала сигналом для Москви щодо підготовки до війни?
Не сама собою зміна влади, яка відбулася демократичним шляхом після втечі президента Віктора Януковича, а вихід України з-під сфери впливу Москви. Вона не могла змиритися, що Київ демонструє російському суспільству, що, коли дії влади не подобаються, проти неї можна виступати.
Чи можна вважати протистояння на Майдані першим етапом війни з Росією?
Дата заснування російської медалі за захоплення Криму 21 лютого 2014 року. Міжнародний кримінальний суд, що розслідує злочини проти людяності, вчинені під час анексії Криму та вторгнення Росії в Україну, датою початку цих подій вважає 20 лютого того ж року. Тому так. Уже навіть суд встановив, що Володимир Путін і російське керівництво змусили Віктора Януковича відмовитися від євроінтеграції й максимально намагалися протидіяти розвитку протесту. Люди на Майдані чинили спротив цій відмові, і це стало головною причиною, чому РФ розпочала війну. Тому Революцію гідності можна вважати першим етапом війни з Росією. Дехто каже, що якби не Майдан, то не було б і війни. Але й України тоді не було б вона стала б частиною Росії або жила б, як живе нині Білорусь. Але цей сценарій не до кінця реалізували російські спецслужби. Вони не розуміють України й українців. Якби розуміли, то не розраховували б, що візьмуть Київ за три дні. 16 січня 2014-го парламент ухвалив диктаторські закони. Людям, яких поліція захопила і тримала в заручниках, уже малювали кримінальні справи. Тому демонстрантам на Майдані не було що втрачати. Якби Майдан відступив, розійшовся, то ми все одно скотилися б до того сценарію, який Путін розробив для Януковича. Тому й Небесна сотня, й усі, хто не пішов із Майдану, не здався, вони є героями війни.
Чому так довго тривають розслідування справ Майдану?
Перші справи передали до суду 2015 року. 2016-го додалися й інші обвинувачення. Слідство тривало рік, це загалом небагато. В історії України та Європи ще не було таких складних випадків. Надто великий обсяг матеріалів. Також був спротив з боку керівництва Міністерства внутрішніх справ, що не сприяло розслідуванню.
Адвокатка Євгенія Закревська зазначала, що справи з побиття людей на Майдані 2019-го відібрали у прокуратури й передали Державному бюро розслідувань. Через це 2020 року не було прогресу.
Це правда. Забрали справи не лише щодо побиття, а й убивства, й усі справи за участі правоохоронців. Внесли зміни до Конституції, зокрема щодо законів про Генеральну прокуратуру. Раніше розслідуванням займалася вона, але 2019-го з’явилося ДБР і справи формально передали йому. Але закон фактично не дозволяв перехід слідчих Генпрокуратури, які вже п’ять років вели ці справи. Тобто розслідування практично заблокували, бо передавати справи, що налічують тисячі томів слідчим, які вперше їх бачать, історія на роки. Саме тоді відбулося голодування Євгенії Закревської та потерпілих у справах Майдану щоб розблокувати перехід слідчих Генпрокуратури в ДБР, де вони могли б продовжувати все з’ясовувати. Це вдалося лише частково. Тому 2020 рік для розслідування справ Майдану був повільний.
Тобто розслідування було загальмовано через недосконалість нашої юридичної системи?
Тут є великий комплекс проблем. Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, очолене Сергієм Горбатюком, створили з метою розслідування справ Майдану на вимоги адвокатів потерпілих на початку 2015 року. Його завданням було розбиратися в усіх злочинах, скоєних на Майдані. Спершу цим займалися різні люди, частково причетні до цих подій, працівники поліції та прокуратури. І 2014 року розслідування як такого не відбувалося. Навпаки замітали сліди та знищували докази. Зі створенням Управління спецрозслідувань слідчі змогли сконцентрувати в себе більшість справ Майдану, які до того були розкидані й укривалися пилом у різних відділках міліції та прокуратури. З’явилася нагода об’єктивно вести слідство цих злочинів. Однак були проблеми з людським і матеріальним ресурсами. Оперативним супроводженням займалося МВС.
Революцію гідності можна вважати першим етапом війни з Росією
Події Революції гідності починаючи від першого розгону й закінчуючи розстрілами на Інститутській це фактично три місяці спротиву. За цей час відбувалося багато подій від незаконних затримань активістів до масштабних актів насильства. І все це розслідувала невелика група людей. Наше суспільство не може уявити масштаби подій, що відбувалися. Ні українські, ні європейські правоохоронні органи не були готові до такого. Наше суспільство не сприймало того, що доведеться чекати. Постійні вимоги швидких результатів негативно впливають на розслідування. Навіть розкриття пересічної крадіжки може тривати повільно. А тут злочин, до якого не готова жодна правоохоронна система. А ресурсів у нас було недостатньо.
Внесок у затягування розслідування справ Майдану зробила й Росія. Після окупації нею частини України 2014 року наша держава мусила скерувати ресурси на протистояння агресору. Також факт, що чимало наших правоохоронців утекло в Росію. А якщо немає свідків, підозрюваних, якщо цих людей неможливо допитати, відновити всю картину минулих подій складно.
Європейський суд з прав людини встановив, що під час Майдану було порушено права людини, притому державою. Також наголосив, що Україна неефективно розслідує ці справи.
Висновок Європейського суду з прав людини щодо неефективності розслідування не звільняє Україну від обов’язку його проводити й довести до кінця. Перші скарги подали до ЄСПЛ ще 2014-го. У перші роки після Майдану було складно з розслідуваннями. До створення департаменту спецрозслідування цим займалися правоохоронці, які самі могли бути дотичні до цих подій, брати в них безпосередню участь. Багато слідчих дій не було ініційовано одразу, чимало матеріалів утрачено, щось свідомо знищено. Тому Європейський суд зауважив недостатню на той час швидкість розслідування. Але останніми роками ці процеси прискорилися. Тепер майже щотижня справу передають до суду.
Як змінився перебіг розслідувань злочинів на Майдані з початком повномасштабної війни?
Перші два місяці після вторгнення не було жодних судових засідань і слідчих дій. Але у травні 2022 року поновили роботу суди, запрацювало слідство, поновилися допити. Тобто війна загальмувала цей процес лише на короткий проміжок часу. Багато матеріалів перевезли з Києва на Захід країни, щоб зберегти їх. Бо ніхто не розумів, який буде подальший хід війни. Тож деякий час витратили на їх повернення та поновлення нормальної роботи. Але тривалого застою в розслідуванні злочинів на Майдані не було.
18 жовтня 2023 року винесли вироки п’ятьом звинуваченим у розстрілах на Майдані беркутівцям Павлу Аброськіну, Сергієві Зінченку, Олександрові Маринченку, Сергієві Тамтурі й заступнику командира полку Олегові Янішевському. Чи справедливі ці вироки? Яке значення вони мають для суспільства?
Як юрист вважаю вироки беркутівцям великим досягненням. Я представляю потерпілих у справах Майдану приблизно в 20 судових провадженнях і бачу, який шалений спротив чинять і яка недосконала наша судова система. Процесуальний кодекс прописано так, що просто зробити, щоб засідання не відбулися. Те, що справа беркутівців дійшла до вироку, враховуючи її обсяг понад сотню потерпілих, убивство 48 людей, 80 поранених, це успіх (Олегові Янішевському суд призначив довічне ув’язнення. Павла Аброськіна та Сергія Зінченка засудили до 15 років із позбавленням усіх звань і права обіймати посади три роки. Олександра Маринченка суд визнав винним у перевищенні службових повноважень і призначив покарання п’ять років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням правоохоронної діяльності, строком на два роки. Утім, він уже відсидів п’ять років у СІЗО. Сергія Тамтуру суд виправдав за всіма статтями обвинувачення. Країна). Було проведено величезну роботу, щоб дослідити й оцінити всі матеріали. Багато хто з потерпілих не згоден із цим вироком. Я їх можу зрозуміти. Адже тих, кого можна посадити, в Україні нині немає (в залі суду були тільки Олександр Маринченко й Сергій Тамтура. Решта перебуває в розшуку після обміну полоненими з Росією в грудні 2019 року. Країна).
Суспільство не може до кінця оцінити значення цих вироків. Люди вважають, що справедливість не перемогла, за розстріл Майдану ніхто не сидить. Але історичне значення цих вироків у тому, що вони фіксують багато подій, зокрема й участь Росії у протистояннях на Майдані. І найголовніше: фіксація, що людей на Майдані розстрілювали українські правоохоронці. Хоч як ми не хочемо в це вірити, переконуємо себе, що то були гастролери з ФСБ, але, на жаль, ні. То були наші люди, працівники українських правоохоронних органів, які стріляли у своїх співгромадян. І ці вироки досліджують докази, а не міфи. Є зафіксований факт, що не було жодних грузинських снайперів чи перевдягнених ефесбешників. Саме українські правоохоронці вбивали беззбройних людей.
Чи активізують подальші розслідування після цих вироків?
Їх і не зупиняли. Недавно до суду передали справи шести працівників “чорної роти” загону спецпризначення київського “Беркута”. Ще низку справ підготовлено до передання. На жаль, усі обвинувачені втекли, зокрема й екскомандир роти “Беркута” Дмитро Садовник, який безпосередньо керував розстрілами. Щодо нього триває судовий розгляд, щодо інших учасників також завершуються досудові розслідування і їхні справи передають до суду. Тобто роботи не припиняють, винуватців судитимуть.
Щодо незгоди з вироками чому когось відпустили, а когось ні юридичну оцінку я надам уже в апеляційній скарзі. Але сам процес відбувався добре, і таким мало би бути все судочинство в Україні. Це перший суд, який вів трансляцію судових засідань, який змусив усіх учасників провадження дотримуватися своїх обов’язків, бо в нас судді часто знають про право на захист, але забувають, що в учасників судового процесу є й обов’язки.
Чи можна спрогнозувати, коли всіх винних у злочинах на Майдані буде справедливо покарано?
Справедливість кожен сприймає по-своєму. Для потерпілих майданівців, особливо родичів убитих, буде справедливим, якщо експрезидент Віктор Янукович, ексміністр внутрішніх справ Віталій Захарченко та тодішнє силове керівництво України отримають довічне ув’язнення. Але такі вироки набудуть законної сили нескоро. Справу Януковича та силової верхівки щодо подій 1820 лютого 2014 року передали до суду й ретельно вивчатимуть. Набиратимуть нових суддів, бо нині судова система перевантажена. Але розслідування йде у правильному напрямку. Не так ідеально, як хотілося б, бо у слідства недостатньо ресурсів. До того ж фокус суспільства й держави змістився на воєнні злочини російської армії в Україні.
Як змінилася Україна після Майдану?
Після Революції гідності втілено чимало реформ. Багато процесів відбулося в інформаційному розвитку. Усе це наближає нас до Європейського Союзу. І це стало можливим завдяки Революції гідності, змінам у законодавстві та нашим європейським партнерам, які виділяли нам гроші й пильнували, щоб їх правильно витрачали, вимагали проведення реформ.
Але найголовніше досягнення Революції гідності ми лишилися незалежною державою, не пішли в бік Росії. А ще те, що багато людей усвідомило значущість своєї держави та власну роль у ній та її історії.