Розмови про візію України в публічному просторі часто зводяться до конкуренції фантазій і побажань. Ці мрії, плани часто намагаються детально описати майбутнє. Але, власне, деталі передбачити найскладніше. Вони із завеликою кількістю змінних для прогнозів ховаються за тисячами чинників. Людські рішення, зміни обставин, зовнішні контексти всі вони впливають настільки, що описати конкретну картину стає неможливо. Набагато реальніше побачити, які фактори матимуть стратегічний вплив і який спектр їхньої дії. Нижче погляд на найвагоміші чинники
1. Стратегічна безпека
Чинник, який найгостріше впливає на виживання України, це спроможність дати собі раду з екзистенційними викликами. Ці виклики формувалися століттями й випереджають за зрілістю новонароджену українську політичну суб’єктність. Історична неприсутність України у клубі сильних держав ставить саме існування України під сумнів, навіть якщо виявиться, що Росія крихкіша та вразливіша. Неготовність глобального світу, і західного зокрема, до самої ідеї поразки Росії, страх вакуумів, що виникнуть, оскомина від провальної зовнішньої підтримки Іраку й Афганістану, загроза посилення Китаю в Сибіру та виходу Піднебесної до Арктики всі ці страхи перевищують переваги відновлення України в кордонах 2013 року. Без поразки Росії та суду над великоросійським шовінізмом шанси на відродження агресивного імперіалізму в майбутньому високі. Це означає, що Україна в будь-якому сценарії муситиме залишатися добре озброєною, готовою до відсічі і з етикою, яка уможливлює і виживання, і життя одночасно. Спроможність змінити свою культуру і трансформувати державу під ці завдання, не отруїтися побічними ефектами мілітаризації визначить стартові позиції України в другій половині ХХІ століття.
2. Демографічна вразливість
Навіть перемога над Росією не закінчить ланцюжка випробувань для України. Катастрофічна демографічна ситуація несе не менші загрози, ніж війна. Україна країна з ураженими всіма трьома демографічними компонентами: народжуваність низька, смертність висока, еміграція інтенсивна. Якщо кількість населення падає нижче певної межі зменшується спроможність підтримувати свою безпеку, економіку та ринки, державний сектор, а зрештою, і саму державність. Народжуваність погано піддається стимулюванню, швидке зменшення смертності коштує ресурсів, яких в Україні немає, а імміграції в Україну досі не концептуалізовано, суспільство й державні установи з підозрою ставляться навіть до доброзичливих чужинців. Україна мусить переосмислити демографічну політику й побудувати цілу систему приваблення та культурної адаптації. Тоді є шанс, що в ХХІІ столітті над Дніпром далі розмовлятимуть українською.
3. Уникнення спокуси ресентименту
Злонаміреність і підступність Росії, зрадливість західних партнерів, відсутність співпереживання з боку упосліджених країн і брак справедливості всередині держави підштовхуватимуть величезні пласти українського суспільства до політики ображеності. Знайти комфорт у ролі жертви, яка завжди має рацію, коли світ довкола неправий, настільки ж просто, наскільки отруйно. Ресентимент матиме багато підстав. Молоді люди перед зростанням податків можуть захотіти помститися більшій кількісно когорті пенсіонерів за те, що ті не дотиснули свого часу пенсійну реформу. Ставлення західних суспільств до України як до витратного ресурсу, що охороняє їхню заможність і комфорт, може призвести до пасіонарного зриву в бік автократії. Молоді українці завтра, так само, як молоді німці сьогодні, можуть почати шукати свого локального Орбана кастинг уже у процесі. Доросліші й обтяжені відповідальностями вчорашні активісти картонкових протестів завтра можуть вирішити, що спектр їхніх інтересів у геть інших пріоритетах.
4. Технологічні загрози
У країні, де стався Чорнобиль, нескладно давати приклад техногенних небезпек. Але ці загрози тільки наростатимуть. Уже завтра дронами керуватимуть не люди, а штучний інтелект. Сотні тисяч камер зовнішнього спостереження можуть видавати вбивчому ШІ місце розташування своїх жертв. Світ явно відходить від самообмежень у технологіях, від глобальних домовленостей про правила гри. Україна навіть сама є чинником прискорення цього позаетичного розвитку можливостей людства завдавати собі шкоди. Це все на тлі глобальних кліматичних змін, впливу соцмереж на ослаблення демократій, погіршення якості суджень виборців під розбещувальним впливом штучного інтелекту.
Які перспективи?
Україна несподівана країна для цілого світу. Наша життєстійкість виходить за шкалу вимірювання в розвинених країнах. Наша історична травмованість дала нам гарт, щоб не увійти в заціпеніння від шоку нової війни. Наша отруєність тоталітаризмом наразі не дає втратити демократію. Наша готовність виборювати свою суб’єктність від ліній фронту, через волонтерські мережі й до овальних кабінетів неочікувана навіть для друзів. Наша юнацька життєрадісність не дає депресії ковтнути суспільство та кинути його в морок травми. Наша вимушена глобальність дає шанси створити міжнародну присутність, що посилюватиме український голос у світі. Зрештою, доки розвинений світ охороняє свою м’якотілість, Україна готується до складного століття.
Як суспільство ми вимушено здобули навичку сублімації зла в добро. Ми чинимо опір там, де інші піднімуть білий прапор. Тепер питання: чи вдасться зберегти добронаміреність юної української пасіонарності, чи вона зачерствіє новим цинізмом? Чи ми не отруїмося нововіднайденою силою? Чи вистачить духу бути самокритичними? Чи зможемо переконати закордонних українців, що досвід виживання в Україні підвищить їхні шанси й деінде, а тому треба бути в тісному зв’язку? Протистояння затягнулося, швидкої перемоги не буде, не буде п’янкої ейфорії. Виснажлива боротьба гартує новий український характер, хоч може його і зламати. У пошуках безпеки українці віднайшли суб’єктність. Тепер її треба захистити.