“Навіть коли ми переможемо, що далі? Яка буде Україна?” Це запитання я чув не раз. Відчуття невизначеності та безнадії накриває сильніше, ніж страх перед ворогом. Багатьох бійців в окопах лякає думка про те, що після війни Україна буде знову така, як і всі роки попереднього державотворення, з брехнею, корупцією, фейковою демократією та соціальним розшаруванням.
Натомість амбітна мрія, захоплива візія майбутнього могла би стати потужним чинником згуртування та мобілізації соціальної енергії, що так необхідно тепер. Успішними стають ті компанії та стартапи, які мають яскраву, захопливу ідею. Чемпіонами стають ті, хто про це мріє.
За роки було чимало спроб сформулювати національну ідею, візію, план розвитку країни або “український прорив”. Однак усі вони мали суттєвий недолік вони були надто раціональні. Вони не чіпляли, не надихали, не захоплювали, не створювали картинки, яку українці могли б відчути і прожити.
2012 року я спробував дати свою візію майбутнього у книжці “Омріяна Україна. Шлях до майбутнього”, де запропонував нову політичну метафізику й окреслив дороговкази на майбутнє цивілізаційне лідерство України. За 13 років книжка надихнула десятки тисяч українців, але цього виявилося недостатньо, щоб подолати негативні тенденції.
Нещодавно, в серпні цього року, вийшла фундаментальна дослідницька праця Валерія Примоста “Українське диво. Інструкція з реалізації”. Окрім глибокого аналізу іноземного досвіду та вітчизняних помилок, автор дає ґрунтовні пропозиції щодо облаштування майбутньої Омріяної України.
Восени цьогоріч заплановано презентації ще декількох робіт, які дадуть розуміння глобальної місії України у світі, бачення нової етики та нової ідеології для перемоги, цивілізаційного прориву та розквіту.
Однак, для того щоб ідея опанувала масами, недостатньо розумних формулювань та визначень. Слова залишаться мертвими, якщо в них не повірять люди. Ідея має бути доступною всім без винятку незалежно від рівня освіти чи культури її мають сприймати не лише розумом, але й серцем. Цю ідею необхідно відчути, побачити, прожити.
Карл Юнґ у своїй роботі “Про архетипи колективного несвідомого” писав, що саме символічні форми є визначальними для розвитку культури та формування поведінки людей. Архетипи як універсальні первинні образи та моделі поведінки, формують колективне несвідоме. Символи сприяють утворенню етносів, націй та створюють психічні й організаційні засади всього суспільного життя.
Відтак візія майбутнього України має бути не набором сухих програм та законопроєктів. Україні майбутнього потрібні нові символічні форми, художні образи, нові осяжні архетипи.
Чимало народів і країн визначає себе через асоціацію з певними тваринами, які стають національними архетипами. Ці потужні образи формують колективне несвідоме і закладають відповідні моделі поведінки. Архетипним символом США є білогривий орлан він зображений на банкнотах і державній символіці. Символічною твариною для Китаю є панда. Росія чітко асоціюється з ведмедем. У білорусів архетип зубр. В англійців лев, у французів півень, в італійців вовк.
Що ж в України? Усе складно… На це запитання не зміг відповісти навіть ChatGPT він запропонував як символічну тварину “козака на коні”.
В індивідуальних інтерв’ю з багатьма респондентами я отримував різноманітні пропозиції щодо нашого національного архетипу: вовк, сокіл, міфічний рарог. Але найбільше я отримав жартівливих відповідей, що архетипом України є свиня. Начебто риси цієї тварини найбільше відповідають характеру сучасного українства жадібність, неспроможність подивитися в майбутнє, як і нездатність свині “на небо глянути”. Головне поїсти, інколи можна гучно рохкати. Але в підсумку свиню все одно пускають на м’ясо.
Погодьтеся, навіть у вигляді жартів це болісна й неприємна аналогія.
Візія України майбутнього потребує нового архетипного образу. Він має відповісти навіть не на те питання, ким ми є нині, а на виклик ким ми хочемо стати. Він має привнести позитивні риси, ознаки та моделі поведінки, які резонуватимуть як на колективному, так і на індивідуальному рівні кожному українцю.
І я пропоную у широкий вжиток такий архетип України майбутнього. Це лелека.
Здавалося б, образ банальний. Його часто зображають на рушниках, згадують у фольклорі, малюють діти. Але ми ніколи не ставилися до цього образу як до психоісторичного ядра українців, як до моделі майбутніх себе. А дарма.
По-перше, архетипна тварина має бути добре поширена в Україні, щоб люди її знали, зустрічали, взаємодіяли з нею. Можна обрати як архетип вовка або міфологічного птаха рарога. Але яка з того буде користь, якщо люди не знають поведінкових моделей і характеру тварини? Ми маємо бути в контакті з архетипом, постійно його зустрічати.
По-друге, образ лелеки має колосальне міфологічне та культурне значення для українців як символ благословення, добробуту та миру. Здавна українці намагалися облаштувати поруч зі своєю домівкою місце для лелечого гнізда, сприймали лелеку як оберіг.
По-третє, лелеки господарні птахи, що позитивно резонує з рисами українців. Облаштування власного гнізда, його збереження, передавання з покоління в покоління як символу тяглості традиції та пам’яті поколінь це те, що варто було б підсилити в українському колективному несвідомому.
По-четверте, лелеки символ сімейних цінностей, вони утворюють стійкі пари й піклуються одне про одного, гармонійно розподіляють обов’язки хіба це не символ гендерного балансу? Водночас лелеки є позитивним демографічним символом, адже в міфах саме лелеки приносять дітей.
По-п’яте, лелека безстрашна птаха, що відповідає характеру українців. Вони не бояться людей, уміло полюють, відчайдушно захищають своє гніздо. Ба більше, лелеки чи не єдині птахи, що не бояться вогню. Інколи вони приносять тліюче гілля з палаючих лісів, через що все гніздо згоряє.
І наостанок, лелеки відлітають у теплі краї, але вони завжди повертаються на батьківщину, у своє гніздечко. Хіба це не є позитивним наративом для роботи з мільйонами українців, які виїхали за кордон від війни?
Попереду велика робота з популяризації й осмислення цього образу Омріяної України у книжках, піснях, кіно. Також нам усім належить змінитися, щоб ми не були схожі на свиней чи вовків, натомість асоціювалися з елегантними та шляхетними лелеками.
Тоді й Україна-лелека, сильна й гармонійна країна життя та любові, розправить крила, дивуватиме всіх своєю мудрістю та красою. Її політ стане прикладом для цілого світу.