fbpx

Суперечка з Еросом переростає у воєнний конфлікт

Головна Сторінка » Суперечка з Еросом переростає у воєнний конфлікт

2021 року назвали найкращі вистави в шести номінаціях на Четвертому всеукраїнському театральному фестивалі-премії “ГРА”. Лауреатів обирало міжнародне журі з 12 вистав-фіналістів. Отримали по 50 тисяч гривень на нові постановки. Загалом на участь подали 89 проєктів із 23 міст. Про переможців розповідає театрознавиця 59-річна Ганна Веселовська

“Чорнобильдорф” найкраща пошуково-експериментальна вистава

Лабораторія сучасної опери Opera Aperta

Режисери Роман Григорів та Ілля Разумейко

Люди втратили пам’ять після техногенної катастрофи, за сюжетом. Будують поселення біля руїн атомної станції. Намагаються відтворити загублений світ за допомогою міфів і ритуалів.

Назва опери поєднує назви міст Чорнобиля та австрійського Цвентендорфа. В обох побудували атомні електростанції. У другому так і не запрацювала через протести місцевого населення й результати національного референдуму.

Під час підготовки вистави творча група їздила у Цвентендорф, Чорнобильську зону відчуження, на узбережжя Каховського моря навпроти Енергодарської АЕС та у Криворізький залізорудний басейн. Відеоновели з цих експедицій стали складовою постановки.

Сцена місце не для розваги, а для проговорювання

Використовували народні інструменти, зокрема, мікротональну бандуру й цимбали, альпійську цитру, гуслі, кантеле, монгольську двострунну віолончель морін хуур. Дійство базується частково на фольклорному матеріалі, але є стильною обробкою та складною сумішшю. Поєднує елементи театру, кіно, ­музики, танцю, перформансу. Коди українського минулого, культури зрозумілі й без слів. Працюють на різних рівнях візуальному, акустичному, свідомості й підсвідомості.

Щороку 26 квітня відзначаємо День пам’яті Чорнобиля. Але звиклися з цим, не зважаємо, роблячи вигляд, що в цьому вже немає нічого страшного. Режисери наголошують, що це не лише велика втрата, а незагоєна рана суспільства.

Але тут не тільки тема Чорнобиля, а втраченого минулого взагалі. І що нас зв’язує з ним якісь сакральні моменти. Чорнобиль модель історичних травм українців. Такі речі треба озвучувати. Що більше робитимемо це за допомогою театру, то важливішим це буде для всієї країни. Сцена місце не так для розваги, як для проговорювання.

Вибір міжнародного журі це оптика знавців світового театру, які мають великий фестивальний досвід. На вистави дивилися з точки зору європейського глядача. “Чорнобильдорф” найменш і водночас найбільш сподіваний переможець. Експерти високо оцінили постановку й виділили також в індивідуальних номінаціях за режисуру, сценографію, музику та хореографію. Так акцентували те, як світ дивиться на Україну і як її сприймає. Бо так склалося, що ми у свідомості європейців якась пострадянська держава чи майже Росія. Наше недопрацювання, що досі живуть із такими кліше. Завдання зруйнувати стереотипи, як це робить “Чорнобильдорф”.

Питання стосується не так театру, як усвідомлення, що Україна є і вона ось така. Можливо, не така охайна, як хочеться, корумпована, суперечлива. Театр створює наш портрет. Добре, що він є і його можуть побачити за кордоном. Це те, завдяки чому нас впізнаватимуть і розумітимуть. Культурна ідентифікація транслюється через мистецтво й залишається на віки.

“Це дитя” найкраща драматична вистава

Закарпатський угорський драматичний театр, м. Берегове

Реж. Олег Мельничук

Французький драматург Жоель Помра створив п’єсу після зустрічей із жінками з бідних передмість у Нормандії. Розмовляли про сучасну родину й про те, що означає бути батьками. Переробив бесіди, щоб розповісти про напружені взаємини й конфлікти.

У спектаклі 10 історій про безіменних героїв. Батько дорікає 30-річному сину, що той неправильно виховує своїх дітей. 35-річна самотня мати переживає, що син-школяр віддаляється. 5-річній дівчинці набридли зустрічі з батьком, який покинув родину та став чужою людиною. Вагітна жінка мріє, як вони з дитиною будуть такі щасливі, що її мати помре від заздрощів. Інша віддає немовля бездітній парі, вважаючи, що вони краще впораються з батьківством. Ще одна приходить у морг упізнати тіло підлітка, схожого на її сина. Не може стримати радості, коли виявляє, що це син сусідки.

Це сучасна філософська вистава в естетиці європейського театру. Усе зроблено на основі побутових ситуацій. Потрапляємо в них щодня, але зазвичай не аналізуємо. Водночас побутове виходить на рівень символічного. Актори грають пересічних чоловіків і жінок. Але таких людей ми здебільшого не наділяємо глибинними психологічними підтекстами, а тут вони всі наділені, й це надає їм об’ємності.

Тілом можна передати все

Як каже голова Національної спілки театральних діячів Богдан Струтинський, немає провінції в мистецтві. Це шлях, яким рухається український театр. У довгому списку цьогорічної “ГРИ” були вистави від Берегового до Сіверськодонецька. Щоб зробити якісний спектакль, не потрібен величезний ресурс. Це інший спосіб мислення. Треба зрозуміти, які проблеми сьогодні найважливіші, й перевести в таку художню форму, щоб аудиторія спри­йняла. Так, щоб торкатися душ. Ідея великого багатого театру вже не працює. На зміну йому прийшов театр продуктивний. Проробляє актуальну тематику з нестандартним художнім мисленням. Більше думає про глядача, точніше працює з аудиторією. І якщо комунікація складається, тоді шлях успішний.

“Філоктет. Античний рейв” найкраща вистава камерної сцени

Львівський театр ім. Лесі Українки

Реж. Дмитро Захоженко

Отруйна змія вкусила за ногу лучника Філоктета. Рана не гоїться, гниє і смердить. Чоловіка на 10 років ізолюють на острові. Страждає від фізичного болю, самотності й комплексу жертви. Але без нього Троянська війна не завершується. Має вирішити залишитися чи повернутися й допомогти грецькому війську.

Режисер переніс дію п’єс давньогрецького драматурга Софокла й німця Гайнера Мюллера у приміщення нічного клубу. Там влаштовують вечірку на честь дня народження бога грому і блискавок Зевса. Суперечка з Еросом переростає в бійку та воєнний конфлікт.

У дійство глядача затягують одразу, не відпускають уваги ні на хвилину. Оповідь містить багато посилань на українську історію. Зроб­лені не прямо, а через суто театральні прийоми, як-от елементи костюмів і сценографію.

Вистава розрахована на сучасного молодого українця. Він начебто потрапляє на вечірку, де всі танцюють, п’ють, курять. Саме в такій обстановці йому доносять важливі речі. Навіть не проговорюють, а просто транслюють. Такий підхід має сильний вплив.

Одна з цікавих деталей на стіні під час вечірки висить картина 1950-х композиція людей з орденами, когось нагороджують. Традиційне полотно в золотій рамі з установ радянського часу. В умовах рейву картина ніби з іншого світу. Таким чином пародіюють і зображене, й наше ставлення до нього.

VIN~O найкраща хореографічна/балетна/пластична вистава

Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

Реж. Євген Корняг

11 гостей на вечірці у старому будинку п’ють вино. В алкогольній ейфорії молоді люди почуваються сміливіше. Готові зізнаватися в коханні, вибачатися, казати правду, але бояться втратити межу. Випивають усе більше й перестають себе контролювати.

Вистава точно діагностує, як сучасна молодь поводиться, чим живе, чому віддає перевагу. Вказує на її легковажність, поверховість, необов’язковість. Але це не критичний погляд. Художньо фіксує і передає. Тим і подобається.

Атракційність спектаклю в тому, що зроб­лений на контрастах руху тіла, динаміки світла й темряви, переходів станів людини, її деморалізації і водночас концентрації. Це фізичний театр. Взагалі немає тексту, лише вигуки. Але глядач розуміє, про що йдеться, бо тілом можна передати все.

Пластичної мови вистави режисер не винаходить, а бере з реальних життєвих ситуацій. Єдиний елемент, що пов’язує спектакль із хореографічною традицією, цитата з балету Моріса Бежара, коли одна з дівчат з’являється в довгій білій спідниці топлес.

“Лис Микита” найкраща музична вистава в жанрі опери/оперети/мюзиклу

Львівський театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької

Реж. Василь Вовкун

У суспільстві звірів панують брехня та корупція. Цар Лев скликає всіх на збори. Лісові мешканці найбільше жаліються на лиса. Його приводять на суд. Завдяки хитрощам і підступу уникає покарання та стає державним канцлером.

Оперу на основі казки-поеми Івана Франка написав композитор Іван Небесний. Разом із традиційними оркестровими інструментами у спектаклі звучать народні цимбали, бандура, дримба, колісна ліра і трембіта.

Вистава працює на сімейного глядача як конструктор, який можна розкласти й зібрати, але за візуальними рядами та смислами. Діти побачать дотепно зроблених звірів, прекрасні костюми і 3D-проєкції. А дорослі зчитають інший шар сатиричний.

“А хай то качка копне” найкраща вистава для дітей

Тернопільський театр актора і ляльки

Реж. Ніко Лапунов

Уночі в музей вриваються грабіжники. Аби не попастися сторожу, розповідають історію складного життя депресивної качки. Вона не вірить, що комусь може подобатися. Шукає сенс життя.

Дитячі вистави останнього року не радували. Було відчуття, що більшою мірою перебувають у вагоні радянського часу й розраховують на ідеї та прийоми тодішнього театру. У журі не було вибору, й зосередилися на цій постановці. Могли б не відзначати, але нагородили. Правильний вибір. П’єса поєднує театр ляльок із майстерною роботою акторів. Розрахована не тільки на дітей. Теж є сатира, але не про політичну систему, а про приватне життя. Тему стосунків розкривають з іронією.

Немає чіткого поділу на добрих і злих

 Стежу за українським театром 20 років, каже польська перекладачка й театрознавиця Анна Корженьовська-Бігун. В умовах війни на Донбасі й атаки російської пропаганди він намагається захистити культуру й суспільство. Це найцікавіше. На ці теми ніде більше не говорять, бо це саме ваш біль і прояв ваших переживань у мистецтві.

Один із найкращих текстів про війну “Погані дороги” Наталки Ворожбит переклала польською. Брутальний і щирий. У драматургині немає чіткого поділу на добрих і злих. Вона патріотка, але показує, як війна руйнує життя й нищить характери. Нагадує, що маємо бути обережні й не забувати про мораль.

У фіналі цьогорічної премії “ГРА” були дві вистави, пов’язані з темою Донбасу, H-Effect Рози Саркісян і “Філоктет” Дмитра Захоженка.

Перебуваю під враженням від кількості пропозицій, які має ваш театр. Ідеться про теми, форми, вибір п’єс. Усі вистави-фіналісти різні. Не звертала уваги на те, державний це чи незалежний театр, київський чи з інших міст. Дивилася на якість спектаклів. Мистецтво демократичне. Усі можуть конкурувати.

І в Польщі, і в Україні театр є знаряддям для дискусії. Але є різниця. Бо говорять про різне. Наш про внутрішні суспільні проблеми. Наприклад, вплив католицької церкви, роль громадянина, відповідальність за державу. Ви маєте інші проблеми. Насамперед війну. Також історичні травми Голодомору й Чорнобиля, які також формують менталітет суспільства.

Українському театру бракує впізнаваності та фінансування. Кожен піде на французьку комедію, на англійську драму. Українська п’єса не має марки. Бо не було можливості її виробити. Для цього потрібні допомога держави, більший бюджет на культуру. Мистецтво потрібно рекламувати. Маєте переконати європейців, що у вас є чудові тексти й добрі вистави. Треба тільки професійно продати їх за кордоном.