У Данії практично все працює від вітрових електростанцій
2022 рік почався трагічно. 3 січня померла від ковіду сваха, 28 січня не стало батька чоловіка, а 9 лютого зупинилося серце моєї мами. Удар за ударом. Важко було оговтатися від потрясінь, тому ми якось не задумувалися, чи буде повномасштабний напад.
Після початку великої війни не хотіла нікуди їхати, але чоловік і сини наполягали: треба поберегти дівчат і вивезти їх за кордон. Мені важко далося це рішення, адже довелося покинути моїх хлопців, чоловіка й батька. Проте залишатися з доньками й невісткою в Україні, коли орки наступали, було страшно. На той час родичі працювали в Данії, тому ми обрали цю країну.
4 березня виїхали. До кордону їхали чотири доби. Їжа й вода закінчилися, а купити щось було неможливо на заправках усе розібрали. На польському кордоні стояла велика черга. Тоді я вперше в житті перетнула кордон України. До того ж це був перший досвід, коли я так довго була за кермом. 9 березня, о третій ранку, ми дісталися Данії. Зупинилися в родичів у невеликому містечку Тістед.
Уже в Данії невістка Оксанка дізналася, що вагітна. Для всіх це була щаслива новина, однак Оксана хотіла в цей період бути поряд із чоловіком. Після звільнення Київщини ми зітхнули з полегшенням: це було свідченням, що до нашого регіону орки не дістануться. Тому невістка знайшла водія і нашою машиною повернулася в Україну, а ми з доньками залишилися.
Згодом оселились у спортивній школі, один поверх якої виділили для українських переселенців. Кімнати були добре обладнані: меблі, рукомийник, душова кабіна, гаряча вода. У Данії практично все працює від вітрових електростанцій, тому на опаленні не економили. У спортшколі українці жили й харчувалися безкоштовно. Також нам видавали талони, на які можна було придбати якісь продукти в супермаркеті. Проте помітила, що на мене і двох дітей давали талони на меншу суму, ніж на жінок без дітей. Мовляв, якщо в Україні є чоловік, то він має фінансово допомагати. У нас так і було Руслан надсилав гроші. У Данії треба було купити весняне взуття та одяг дітям. Частіше ми ходили в магазини секондхенду. Спершу для українців там зробили все безкоштовно, але пізніше це нововведення скасували.
Видавали талони, на які можна було придбати якісь продукти в супермаркеті
Якщо переводити в гривні, то ціни в Данії високі. Наприклад, лимон коштує більш як 25 гривень. Відчувається, навіть якщо купити два-три яблука. Продукти смачні, особливо картопля, полуниця. Данія сільськогосподарська країна, фермери для підживлення рослин використовують лише органічні добрива.
Діти продовжували навчатися онлайн в українській школі, а також оформилися в данські. Початкова і старша школи розташовані в різних кінцях міста, тому Ангеліна їздила на шкільному автобусі, а Марійку я заводила. У школах були збірні класи з українськими дітьми, але всі предмети викладали данською. Це складна мова, особливо для сприйняття на слух. Наприклад, у супермаркеті щоразу запитували, чи потрібно друкувати чек, і щоразу здавалося, що ця фраза звучить по-різному. На мовних курсах викладали недоступно. Але навчитися рахувати і деяких елементарних фраз цілком реально.
Майже за два місяці всіх почали відселяти зі спортивної школи й шукати інше житло. Підібрали невелику однокімнатну квартиру. На той час я оформила банківські картки, медичне страхування і шукала роботу, складала резюме. Я за спеціальністю технік-землевпорядник, проте навіть із перекладачем данці не могли зрозуміти суті моєї роботи. Також казала, що можу працювати на автомийці. Але мені відповіли, що в них такого сервісу немає. Кожен миє свою машину сам. Так само на АЗС водії самостійно заправляють свій транспорт.
Щодо медицини, то спершу сподівалася, що в Данії порекомендують якісь нові методи лікування для молодшої доньки. У Марійки ревматоїдний артрит, вона приймає гормональні препарати. В Україні що три місяці дитина здавала аналізи, їй перевіряли зір і переглядали лікування. Тому в Данії ми також записалися до лікаря і за декілька тижнів потрапили до нього. Прийшли з перекладачем, пояснили ситуацію, проте медик ніяк не міг зрозуміти, чому ми до нього звернулися. Казав: навіщо здавати аналізи, якщо немає високої температури. А щоб потрапили до офтальмолога, треба було записуватися за три місяці.
У Данії ми були три місяці і сім днів. Залишилися добрі спогади про Тістед спокійне містечко на березі моря з вітряками й надзвичайно чистим повітрям. Данці ставилися до нас доброзичливо, з розумінням, але все ж ми сумували за рідними. Я телефонувала чоловіку, й разом із доньками наспівували: “Додому я просилася, а він мене все не пускав”. Врешті, в середині червня ми твердо вирішили повертатися.
Знайшли перевізника і сподівалися, що їхатимемо нормальним транспортом. Але за нами приїхав малий бусик. Водій був без напарника. Насторожило: як він, людина вже похилого віку, має сам подолати 2,5 тисячі кілометрів? Коли їхали вночі, почався сильний дощ. Я трохи задрімала, але раптом мене щось ніби розбудило. Дивлюся, а водій схилився на кермо і спить. Бусик петляє по мокрому мосту, ще трохи і крутий обрив. Крикнула: “Куди їдеш?” Водій жахнувся і, дякувати Богу, впіймав кермо. Лише тоді зупинився, щоб трохи відпочити. Заснути більше не змогла. Серед пасажирів були ми й жінка з 8-місячною дитиною.
Нині живу вірою в перемогу. Хоч би як добре було в іншій країні, для нас це чужина.