Вісім улюблених музичних інструментів Миколи Ілюка
Скрипка
Це мій улюблений музичний інструмент, бо ж я скрипаль. Маю майже 40 скрипок різних країн, майстрів і поколінь. Свою першу скрипку позичив у сусіда, бо малим хотів грати. У неї була лише одна струна. Нині найчастіше граю на австрійському штайнері (інструмент називають на честь майстра Якоба Штайнера. Країна), якому майже 200 років. Беру цю скрипку на забави, весілля, концерти. Вона має незвичну історію. У мене колись була біда згоріла хата, люди приносили різні речі, а родичі подарували цю скрипку. Вона була трішки розхитана, але я віддав її до майстра й він зробив, як кажуть, із баби дівку.
Трембіта
Хоч я не професійний трембітар, але музей порадили назвати “У трембітаря”. Адже цей інструмент цікавий і для молодшого покоління, і для приїжджих. До того ж жартують: гуцул без трембіти не гуцул. Уперше спробував грати на трембіті, коли був у складі гурту “Черемош” разом із музикантом-віртуозом, на жаль, уже покійним Романом Кумликом. Проте нині в горах усе менше стає трембіт. Маю декілька різних майстрів і різних тональностей. Усі трембіти мають довжину до трьох із половиною метрів, довших немає. Тоді вона гарно звучить і чутно її на відстань до 10 кілометрів. А те, що в Буковелі змайстрували 20-метрову трембіту, то це просто, щоб дивувати туристів. Насправді з такою довжиною досягнути потрібного звучання неможливо.
Тилинка
Цей народний духовий інструмент прекрасно звучить у горах і на полонинах. Це ще не сопілка, бо має лише два отвори, проте заслуговує на увагу. Зазвичай тилинку роблять із бузини, що має природний отвір усередині. Інструмент дає п’ять нот, але в разі майстерної гри можна видобути більше. Бачив із дитинства, як старші люди на ній грали. Але я купив першу тилинку пізніше в нашого славетного майстра Михайла Тафійчука. Іншу виготовив сам із металевої трубки, а ще одну придбав у Чехії. Взагалі в дитинстві в мене були акордеон, гармошка і скрипка. А інші інструменти почав опановувати років 30 тому.
Дримба
Ми не можемо присвоювати цей інструмент і казати, що він суто наш, український, бо східні народи чукчі, нанайці, в’єтнамці теж на ньому грають. Тому дримба вважається інструментом міжнародного значення. Спочатку була дерев’яна, пізніше стали виготовляти з металу. Але на Гуцульщині дримба особлива, бо за розміром менша і звучить вище. Це ліпше пасує до гуцульської музики. Частіше на дримбі грали жінки на вечорницях тоді, коли чоловіки працювали в лісі. Звісно, восени й узимку вечори довгі, а душа бажає свята. Тому жінки ходили одна до одної прясти чи вишивати, одна грала на дримбі, як діджей, а інші підспівували. Водночас розучували пісні.
Сопілка
Сопілку вважають матір’ю гуцульської музики. Цей інструмент може мати п’ять-шість отворів, іноді навіть вісім чи десять. Сопілку роблять із різного матеріалу бузини, ліщини, явора, бука, горіха, сливи, черешні. Відповідно кожна має трохи інше звучання. У мене вдома є сопілка з явора, файно звучить. Зробив її Михайло Тафійчук. А ще у 19701980-х зверталися до майстра, музиканта й композитора Василя Івановича Грималюка, якого ще називали Моґур. Якось він зробив металеву сопілку з налаштуванням. Адже від зміни температури звук може тікати до півтону. Тому, щоб не носити сопілок п’ять-шість, можна користуватися цією однією з насадками, щоб розтягувати тон вище чи нижче.
Серед сопілкових вважаю цікавою дубельтівку, або дводенцівку. Ми гуцули говоримо: дабл-дабл. Цей інструмент має дві трубочки, що завжди разом, як чоловік і жінка. Звучить лагідно, двоголоссям.
Барабан
Гуцули говорять, якщо сопілка мати гуцульської музики, то її тато барабан. Звісно, цей інструмент є в багатьох народів. І гуцули спершу мали сопілку, потім скрипку, цимбали й лише згодом барабан. Цей інструмент дає гучні звуки і якщо десь святкують весілля, то в горах чути за 510 кілометрів. Тому серед музичних інструментів барабан у гуцулів посідає чільне місце.
Цимбали
Без цимбалів неможливо досягнути гармонії гуцульської музики. Інструмент має від 140 до 180 струн. Дякувати Богу, цимбали не зникнуть завдяки майстрам, які їх виготовляють. Зазвичай це люди без вищої освіти, які взагалі не здобули ніякої музичної грамоти, але мають талант і відчувають, як потрібно зробити, щоб було ідеально.
Волинка
Коли Сергій Параджанов шукав музикантів для фільму “Тіні забутих предків”, друзі мого дідуся, Миколи Сливчука, запропонували йому спробувати. Так мій дід потрапив на великий екран. У фільмі грав на волинці, хоча насправді вмів на багатьох інструментах. Ту волинку я зберіг. Для гуцулів це особливий інструмент, його ще називають дуда, або коза. У шотландців та ірландців інструмент виготовлений на їхній лад у них волинка має дві пищалки, а в нас три. Крім того, гуцули цей інструмент шиють вовною всередину, а не на поверхню. Звучанню це не шкодить, навіть має переваги. Коли вовна назовні, то вона швидше випадає і проходить повітря, а коли всередині, інструмент довше зберігається.
У горах температура часто змінюється, тому козу складно скомпонувати з іншими інструментами. Гуцули часто використовували її як одиночний інструмент, доповнюючи виступ співом. Перш ніж грати, козу треба добре нагодувати, тобто надути повітря і тоді все гарно звучить.