“Збережемо красу й чистоту природи для наших дітей та онуків!” червоним по білому закликає лозунг, встановлений між березами біля дерев’яного стола з лавами. Поряд клумба, обплетена тином. Місце на вул. Гоголя в Шишаках на Полтавщині спільного користування. Селище розташоване на лівому березі річки Псел. Тут 4800 жителів. З 1980‑х в ньому відпочивають улітку російські митці, науковці, юристи. Загалом майже 20 родин. Викупили старі хати.
Ділянка поряд огороджена тином. Вивіска над ним сповіщає, що тут розташоване особисте господарство “Полуниця”. А далі, вздовж паркану, на довгому білому транспаранті великими червоними літерами виведено: “Любіть Україну, як матір!”.
За тином замість городу чи господарського двору мальовничий горіховий сад. Тут ані душі. Натомість на подвір’ї в сусідів чути голоси. Гукаю чи не знають, де власники “особистого господарства” та хто понаписував лозунги на паркані.
З-за зеленої хвіртки на вулицю виходить високий худий чоловік. Одягнений у чорні шорти до коліна. На голому торсі крізь шкіру видно ребра. Тримає в руках велику скибку кавуна.
Оце? Це наше. У мене 2 гектари землі зі ставком і доміком на воді. Колись було багато клубники 80 соток. А щас горіхами все засаджено, каже 43‑річний Віталій Молька.
Смачно відкушує м’якуш кавуна. Зернятка спльовує на землю.
Я сам художник. Намалював історію Шишаків. Вона десь по заграницях. У мене виставки кругом. Недавно була в Парижі еротична. Там і мої роботи. В мене тут усе схвачено, сусід мій куратор. Художник Алєксєй Кузнецов, Льоха, розмовляючи, чоловік продовжує їсти кавун.
Тут куток непростий. Ото навпроти хата Шейна (радянський і російський кінорежисер Олександр Шейн помер 2015‑го. ГПУ). Його син буває, теж Олександр. А оце три дні як приїхав онук, Філя. Зупинився навпроти, в будинку художника Гвідона Агаянца, свого хрещеного батька. Самого його немає. Далі за ним біля мене будинок Наталії Сопової вона дизайнерка і тоже куратор виставок. Дальше живе Ніколай Полушкін, модельєр, і його дружина Аліса Турова, відома адвокатеса московська. А я малюю. В мене кіно знімали “Панночка” і “Фашисти й миротворці”. Я і мій батько участвували. Прямо на ходу, була сєрєбряна свадьба в мого крьосного. Фільм про мене, як про Гоголь-художника, про моє життя, Віталій спирається плечем на стовп воріт.
Сьорбає, догризаючи кавун до шкірки.
У мене дядьки художники. Оформляли школи, магазини й багато чого по області й в самій Полтаві. Мабуть, воно мені природой передалося, з самой школи. Друг мій Михайло Онацько (художник, представник наївного мистецтва. ГПУ). Дядько мій музикант, гітарист і гармоніст, грав по кабаках у Росії і в самої Аліси Турової в Москві. Естрадний такий у нього вокал.
Питаю Віталія про стосунки з московськими дачниками.
Всі різні. Но, скажем так, темпераментні. На житті як на довгій ниві. Шото може бути важко. Але потім чєловек може помінятися. Було найбільше проблем через алкоголь. Вип’ють чи покурять і планка падає. Це ось у Колі Полушкіна тоже бувало. Но він вопщє-то творчий куре траву, роботящу таку. Він дизайнер, стиліст, фотограф. Геній, коротше. Один з найкращих модельєрів Росії. На пенсії вже щас. Но шиє щось, у нього купують.
Тут ще є Захар небідна людина. В нього батьки академіки наук по медицині, в них свої поліклініки. А він високий начальник по стройкє в Росії. Багатий, міг би тут все закупить. Но воно в спілкуванні не відчувається. Це всі мої друзі, які просто влюбилися в мене. Кажуть: “Нема Віталі тут нам нєчего дєлать”. Ходим один до одного в гості, відпочиваємо, помагаєм один одному. Якщо хочте, я вам покажу майстерню свою і домік на озері, Молька розпахує хвіртку і запрошує на подвір’я.
У невеликому просторі двору триває застілля. Декілька людей сидять навколо столу. Горілка, закуска, кавун. Поряд на мангалі з цеглин смажать шашлики. Ліниво гавкає невеликий сіро-рудий собака на цепу. Молька кладе кавунову шкірку на стіл, витирає руки об вафельний рушник. Виносить із дому ключі й розчахує хвіртку на сусідню ділянку. Минаємо невеликий город. Сполохані нашою ходою, з доріжки поміж горіховими деревами чкурнули два зайці.
На цьому подвір’ї також є плакати “Україна єдина неділима! Єднаймося, брати і сестри!”. Цей встановлений під березою. Років п’ять тому, каже Віталій.
Москвичі до цього прекрасно ставляться. Хоча щось заперечував Гвідон проти того, де “збережемо природу для дітей і внуків”. Не знаю, що йому не сподобалося.
За майстерню слугує цегляний дім. Недобудований тут не закінчені внутрішні роботи. Та стіни й підлога завішані й заставлені. Плакати, малюнки, фотографії, банери і кілька ростових фігур. Зображують Миколу Гоголя та його панночку, різних жінок із підкресленими статевими ознаками.
Одні кажуть, що я панк малюю. Інші що “бруд”. А сам не знаю, як свій стиль назвати. Природний наївний, авангардного плану. Колекціонери скупляли мої роботи. Французи за 17 картин акрилом заплатили 5 тисяч євро, показує Віталій.
Розповідає, що сюжети придумує на ходу. Якщо готується до виставки, одразу береться малювати. На брак натхнення й посидючості не скаржиться. Працює швидко.
Буває таке, шо виставка. А мені рєзко нада малювать прямо січас, і везти роботи. Творчість це бездна без дна, показує картини.
Розповідає, що виставки були і в Шишаках, і в Росії у Москві та Санкт-Петербурзі. Кілька разів проводили Шишаки Гогольфест.
Після короткої екскурсії прогулюємося територією. За садом стоять із пів сотні волоських горіхів. На пагорбі ставок-копанка. Краї заросли очеретом, на воді квітне біле латаття. А в центрі дерев’яна хатинка на палях. До неї веде хиткий місток. У хижці одна кімната. Двоє диванів і столів, таця із стаканами й чашками. В підлозі люк. Видно зелену воду. В поставленому ятері порожньо. Злякана нашими кроками жаба з гучним бульком плигає у воду.
Звідси видно подвір’я Гідона Агаянца хтось ходить по саду. Біля дому стоїть легковик. Сподіваючись застати онука Олександра Шейна, вирушаю туди. Але це не Філіп.
А, то це Женя. Косить траву їм. Він помагає по хазяйству, пояснює Віталій Молька.
Чоловік і жінка впорядковують сад. Він зі старою косою, вона з граблями.
Я аборигенний житель, з мене вам матеріал не получиться. Нічого не можу розказать. Філіп тут не ночував. Вони молодьож, можуть прогулькать десь до утра. Но я не буду говорить на цю тему, ізвініть, каже чоловік, не припиняючи косити.