26 серпня 1920 року жителі села Медвин на Київщині вигнали більшовиків і проголосили Медвинську республіку. Утримували її майже місяць.
Уперше “червоні” встановили контроль над селом іще на початку 1919-го. У рамках політики воєнного комунізму наклали на місцевих продрозкладку. Обурені примусовим вилученням харчів майже тисяча селян Медвина й сусіднього села Ісайки сформували озброєний загін, вигнали окупантів і захопили місто Богуслав, яке утримували місяць.
Повстання придушили з допомогою угорців. Розбитих, але вцілілих селян переконали повернулися до домівок. Тоді ж більшовицька влада продовжила попередню політику, надала більше повноважень продзагонам, водночас розпочала серед селян масову мобілізацію до Червоної армії. Це й стало причиною нового вибуху.
Велике антибільшовицьке повстання розпочалося в ніч на 26 серпня. Селяни під час загальних зборів заарештували увесь радянський актив, створили новий бойовий загін, який очолив Хома Сидоренко – Лебідь. Повсталі проголосили Медвинську республіку із власним ладом і чинили вправний опір.
“Червоні” побоювалися, що повстання перекинеться на інші села. 12 вересня 1920 року загони армії Семена Будьонного оточили Медвин і вирішили спалити його. Згоріли 600 хат – третина села, Успенська церква, священника якої з родиною замордували. Повстанці ж відійшли в ліси. Тих, хто не встиг, розстрілювали у Смілі на Черкащині. У селі розташувалася військова залога, утримання якої поклали на плечі населення.
Пошуки повстанців тривали й далі. Щоб виманити їх із лісів страчували селян. 13 жовтня кіннотники Будьонного порубали 80 заручників, переважно молодих чоловіків, біля урочища Ковтунів лісок неподалік від села. Мотивували страту нібито пограбованим обозом. Попри це загін отамана Дмитра Цвітковського діяв до літа 1921-го. Тоді більшовики пообіцяли учасникам повстання амністію. Повстанці повірили й припинили боротьбу. Але згодом майже всіх їх розстріляють.
“Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв. Але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну”, – писав у книжці спогадів “Горить Медвин” учасник повстання Іван Дубинець.
Руську Народну Республіку Лемків проголосили в селищі Флоринці – тепер Новосондецького повіту в Польщі – 5 грудня 1918 року. Нове державне утворення протрималося до 1920 року.
Після ліквідації Австро-Угорської імперії в Західній Лемківщини відбулися народні віча. Обрані на них ради об’єдналися у “Верховний Лемківський Союз” у Горлицях. Політично вони дотримувалися “русинської” антиукраїнської орієнтації. Підсилювали її православні священники-москвофіли. Лемки-українці відхилили ідею об’єднання із Західноукраїнською Народною Республікою та вирішили приєднатися до Росії.
Утворили тимчасовий уряд на чолі з адвокатом Ярославом Качмачиком. Завели власну печатку з написом “Руська Народна Республіка”. Із Росії почали надходити кошти на розвиток молодої держави. Поляки ж прагнули використати її проти українців.