Країни-сусідки Україна та Білорусь обрали два кардинально різних вектори розвитку. В той час, коли наша держава почала шлях до Євроінтеграції, Білорусь на чолі з диктатором Олександром Лукашенком – впевнено рухалася в бік Кремля. Це негативно позначилося на стосунках між Києвом і Мінськом, а останньою краплею стало повномасштабне вторгнення РФ. Тоді режим самопроголошеного білоруського президента надав росіянам плацдарм для розв’язання війни. Тож нині відносини між країнами знаходяться у глухому куті.
Про суспільні настрої в Білорусі, утиски емігрантів, білоруську опозицію та очікування від майбутніх виборів президента – спеціально для Gazeta.ua розповів білоруський політолог, доктор політичних наук та керівник Центру політичного аналізу та прогнозу Павло Усов.
Як білоруське суспільство сприйняло початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022-го?
Після початку повномасштабної війни суспільство знаходилося у шоковому стані. Чималим ударом стало те, що агресія відбулася саме зі сторони Білорусі. Крім того, до 24 лютого 2022 року – багато громадян РБ сприймали РФ як джерело стабільності, благополуччя та політичних змін. Після виборів президента Білорусі в 2020 році очікувалося, що РФ підтримає опозиційних Олександру Лукашенку політиків. Тим паче, що вони орієнтувалися на Росію. Тоді вважалося, що РФ може стати фактором демократичних змін в Білорусі, навіть не дивлячись на анексію Криму і війну на Донбасі. Це не було проблемою для більшості білорусів, в тому числі і тих опозиційних кандидатів, які балотувалися в президенти.
Тож, повномасштабна агресія обумовила світоглядний злам в білоруському суспільстві, особливо у тих, хто постав в 2020 році. Усі наративи щодо великої Росії та мудрого Путіна зруйнувалися. Суспільство опинилося в підвішеному стані. Частина людей стали чітко налаштовані проти Росії і навіть радикалізувалися. Зокрема, проводили диверсійні дії на білоруських залізничних дорогах, аби саботувати перевезення військової техніки з РФ. Також розпочався процес мобілізації добровольців для того, щоб брати активну участь у війні на боці ЗСУ, сформувався Полк імені Кастуся Калиновського.
В цілому у свідомості білорусів війна РФ проти України була неприпустимою та сприйнялася як абсолютне зло.
Як на сьогодні білоруси реагують на новини з України?
Наразі настрої в білоруському суспільстві досить динамічні. Ми бачимо звикання білорусів до ситуації всередині країни і до війни в Україні. Російська агресія сприймається як даність, на яку люди не можуть вплинути. Громадяни прагнуть впорядкувати своє життя і займатися своїми проблемами. Війна стала фоном, хоча деякі фази і викликають напругу.
Дрони на території Білорусі тригерять і владу
Що саме ви маєте на увазі?
До прикладу, Курська операція. Вона призвела до стурбованості навіть самого Лукашенка, бо виявилося, що такий сценарій було б імовірно організувати і в Білорусі. Напругу також створюють активні зальоти “Шахедів” на територію РБ. Тобто, якщо вчора війна була десь за кордоном, то безпілотники на власній території викликають ще більшу тривожність у суспільства.
Крім того, дрони на території Білорусі тригерять і владу. Політики прагнуть максимально знизити поширення інформації про те, що в країні десь впали російські “Шахеди”. Це свого роду демонстрація слабкості, коли влада не в стані захистити свою територію. Збиттям “Шахедів” Лукашенко демонструє силу, на відміну від очільників країн-членів НАТО, які боялися це робити, хоча звісно убезпечити повністю територію він не в змозі, бо є співагресором. Ба більше, динаміка війни сприяє й тому, що населення на прикордонних територіях відчуває, що війна у будь-який момент може перекинутися на територію РБ. Варто розуміти, що РФ буде намагатися провести провокації на території Білорусі. До прикладу, пролукашенківські ЗМІ завжди кажуть, що це не російські “Шахеди” порушили повітряний простір РБ, а українські безпілотники. Ніколи не згадується, що це РФ. За цими прильотами може стояти мета спровокувати якусь диверсію чи атаку на нафтопереробні заводи для того, щоб втягнути Білорусь у війну.
А яке ставлення у білорусів останнім часом зберігається до режиму Лукашенка?
Всередині держави зберігається критичний настрій по відношенню до режиму. Це проявляється в прихованому невдоволені, суспільній агресії. В майбутньому це може означати, що в умовах ослаблення режиму почнеться “турбулентність”. Наприклад, якщо війну програє Росія чи впаде Путін. Однак, наразі серед демократичної опозиції і у активного населення Білорусі велике хвилювання викликає можливий примус України до мирних домовленостей з РФ. Якщо їх буде досягнуто в тих обставинах та умовах, що склалися на фронті – без звільнення територій України та без військової поразки РФ – то це буде означати, що Білорусь довгі роки залишатиметься під контролем Росії.
Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком
Що можете сказати про білоруську опозицію? Який наразі рівень її активності?
Якогось єдиного широкого фронту немає. Існують різні політичні течії. Домінуюча сформувалася в результаті виборів 2020 року, на чолі зі Світланою Тихановською. Також є Координаційна рада (недержавний політичний та громадський орган на території Білорусі Gazeta.ua). Як я вже казав, спочатку це не було чітко окресленим національним рухом, який би представляв національні інтереси, а навпаки в основному орієнтиром була Росія.
Сама Тихоновська і її оточення неодноразово повторювали, що Росія це друг, що мудрий Путін розуміє все, що відбувається у Білорусі та має підтримати опозицію білоруського народу. Згодом це викликало крайнє роздратування серед національно орієнтованого руху. На сьогоднішній день можна сказати, що опозиційні структури перебувають у критичному стані, переживають крах довіри через те, що протягом п’яти років практично нічого істотного не зроблено. Не було представлено жодної стратегії. Надії людей були обдурені.
Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком – лідером національного відродження та білоруської незалежності 1990-х, одним із засновників білоруського народного фронту “Відродження”. Його часто порівнюють із українським політичним і громадським діячем В’ячеславом Чорноволом. Наразі поплічники Позняка стоять за національне визволення, відродження Білорусі.
Тобто, зараз люди, що прагнуть демократії і свободи для Білорусі, орієнтуються саме на нього?
Через проросійські настрої у білоруському суспільстві національний рух і роль Позняка відійшли на задній план. Але зараз, у зв’язку з війною та загалом агресією Росії, національний рух набув нового значення та нових смислів, як і значення Позняка.
Добровольчі загони орієнтовані на національне відродження, національну ідею і для них абсолютно неприйнятна Росія. Співіснування з Росією, по суті, неможливе навіть після закінчення війни. Що стосується опори для цих структур усередині Білорусії, то на сьогоднішній день ситуація повністю контрольована режимом. Найбільш активний пласт населення в кількості близько 150 тисяч людей змушений був емігрувати за кордон. Ще близько 400 тисяч людей зазнали репресій. Це – моральний тиск з боку спецслужб, арешти, штрафи за участь у різноманітних антисистемних заходах, тиск на членів сім’ї, вироки на значні терміни ув’язнення.
До прикладу, члени моєї родини змушені були на собі відчути всі принади політичного впливу, обшуки, допити, слідчі дії, а мене самого засудили до 11 років позбавлення волі за спробу в організації державного перевороту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Маємо переходити до загальної мобілізації” – що чекає Україну за каденції Трампа
А ті білоруси, що були вимушені виїхати, відчувають якийсь утиск зі сторони режиму Лукашенка?
Так. У людей заарештовують майно, що залишилося на території Білорусі. Крім того, влада обмежила й консульські послуги за кордоном. Якщо раніше можна було зробити якісь нотаріальні дії, вирішити питання з паспортом і так далі, то зараз це просто неможливо. З боку держави такі послуги не надаються. Щоб це зробити, потрібно повертатися в країну, але незрозуміло, чи виїдеш назад. Ризики залишаються великими.
Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань
Повертаючись до питання кооперації РФ та РБ, хотілося б почути вашу думку щодо військової співпраці? Чи вважаєте ви це актом шантажу?
Наразі Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань “Захід-2025”. Залучення великого контингенту військ на території РБ можна розглядати як додаткову загрозу. В цій парадигмі не можна виключати повторення сценарію 2022 року. Хоча “Захід-2025” – це насамперед демонстрація сили та експансіоністської енергії Росії. Важливим залишається питання, скільки людей росіяни зможуть задіяти, бо зараз усі ресурси переважно поглинені війною в Україні, а акумуляція сил може стати додатковою напругою.
Найбільшим гальмом на сьогоднішній день для перемоги України є Захід. І в цих обставинах Росія має повністю вільні, розв’язані руки для того, щоб шантажувати західні країни. І, звичайно ж, навчання “Захід-2025” – будуть формою політичного та геополітичного шантажу Заходу. Вплив на іноземних партнерів для того, щоб сісти за стіл переговорів саме з прийняттям російських умов для квазімирних домовленостей – одна з найголовніших цілей РФ станом на зараз.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Важливо не лише щоб Україна перемогла, але й щоб у Росії усвідомили, що програли” Радослав Сікорський
А що стосується тактичної ядерної зброї?
На сьогоднішній день формальних причин використати тактичну ядерну зброю проти України досить багато. Найпростіший привід це успішна операція українських військ у Курській області. У військовій доктрині Російської Федерації прописано, що будь-яка агресія проти російської держави відкрито залишає за нею право використовувати ядерну зброю. І неважливо, де вона буде на території Білорусі чи на території Росії.
Але для того, щоб усунути можливість безпосереднього удару по території Росії з боку союзників, РФ могла б використати Білорусь. Тобто, щоб тактичні ядерні удари по України було завдано з території РБ. І тоді союзники НАТО залишають за собою право завдання ударів по Білорусі або Україна може завдати їх по Білорусі, але не по Росії. Хоча загалом, я думаю, при бажанні РФ давно би вже використала ядерну зброю.
Передумов для повстання, революції чи то змін – немає
26 січня 2025 року в Білорусі заплановані вибори президента. Подейкують, що їх вирішили проводити взимку, аби унеможливити протести. Як би ви могли це прокоментувати та що чекає Білорусь після них?
Станом на осінь 2024 року якихось передумов для повстання, революції чи то змін – немає. Вибори президента, які відбудуться, Лукашенко прискорив демонстративно, обравши найближчий термін, коли вони можуть бути проведені. Він прагне перезапустити політичний контракт усередині суспільства. Закріпити свою політичну позицію на тлі імовірного розмноження опозиції.
Те, що вибори відбудуться взимку, ніяк не стосується того, що в цю пору року нібито ніхто не вийде на протести. Наразі будь-які мітинги в РБ неможливі. Відсутні й будь-які умови створення плацдарму для повороту Білорусі від російського вектору, а у разі таких намагань – РФ негайно здійснить відкриту окупацію територій Білорусі.
Перед черговими президентськими виборами для Лукашенка дуже важливо зберегти стабільність та безпеку. Тому він докладає всіх зусиль, щоб продемонструвати ефективність у реалізації безпекових питань перед своїми громадянами. Звичайно він може щось сказати і навіть покритикувати Росію, полякати війною. Нещодавно в інтерв’ю Лукашенко говорив, що якщо хтось намагатиметься захопити Білорусь чи включити її до складу Росії, то буде війна, але це лише слова напередодні виборчої кампанії.
Що, на вашу думку, можна зробити, щоб Білорусь стала прозахідною країною і почала орієнтуватися на Європу?
Необхідно максимально відривати Білорусь та білорусів від “русского миру” за допомогою інформаційного впливу. Тобто, вбивати їм в голови, що Росія агресор, яка захопила Білорусь та використовує її. Як це зробити? Через системні інформаційно-психологічні операції. На жаль, на сьогоднішній день такого системного інформування немає. Я вважаю, що одним із рішень для цього могла б бути Україна. Але тут потрібне політичне рішення для створення повноцінного інформаційного каналу.
Другий момент це створення саме на території України військово-політичних інститутів на основі, наприклад, того ж полку Калиновського, які могли б у перспективі розглядатися, як основа для нової системи безпеки Білорусі. Щоб в майбутньому змінити білоруську систему потрібні такі інститути, військові академії, військові установи, які готуватимуть білорусів саме для Білорусі. І ось таким центром могла б стати Україна з багатьох причин. Бо у вас йде війна, бо це близький народ, бо ми розуміємо українську мову, ми можемо швидко навчитися говорити українською, а українці – розуміють білоруську. У нас одне бачення майбутнього і для нас єдиний ворог – це Росія.