Уляна Горбачевська, відома дослідниця автентичної української пісні, співачка та режисерка, впевнена: українські колядки здатні не лише відродити забуті традиції, а й стати потужним інструментом для “перепрошивки” національної ідентичності. Вона вірить у магічну силу різдвяних пісень, яка допомагає українцям згадати свої глибокі корені та заявити про себе світові. Цей феномен є прикладом того, як культурні цінності формують світогляд та зміцнюють національний дух.
Уляна Горбачевська, яка повертає до життя не одну забуту коляду, наголошує на неперевершеній силі різдвяних пісень. Вона переконана, що українська коляда здатна “перепрошити” навіть зросійщеного українця, адже її магічна дія вже неодноразово перевірена на практиці.
Світ вже знає український “Щедрик” Миколи Леонтовича, хоча часто під назвою “Carol of the Bells”, вважаючи його американською колядкою. Історія, коли нідерландський диригент Андре Ріє з подивом дізнався про українське походження цього шедевра від своєї хористки, є яскравим підтвердженням глобального, але часто спотвореного сприйняття нашої культури. Це порушує питання: що ще, окрім “Щедрика”, українці можуть запропонувати світові у різдвяному контексті?
Дослідниця висловлює впевненість, що після перемоги України настане справжній бум інтересу до української культури, подібний до того, як балканська музика набула популярності після війни на Балканах. Вона пророкує, що тисячі українських колядок та щедрівок, які “лежать пластами, як золото”, нарешті розкриються у нових авторських та композиторських трактуваннях. Це дасть змогу українській музиці заполонити світ, утверджуючи її самобутність та унікальність.
Українські коляди та щедрівки мають неймовірну глибину, сягаючи своїм корінням на 6-8 тисяч років до Христа. Ці прадавні пісні про світобудову, про море та прадерево, свідчать про надзвичайну давність української культури, яка формувалася як “сплав дорогих металів” на одній території. В них гармонійно переплелося язичництво з християнством, створюючи унікальний культурний пласт.
Існує чітка різниця між колядками та щедрівками, хоча у повсякденному житті ці терміни часто взаємозамінні. Щедрівки, з їхніми мотивами передчуття весни та образами ластівок, ритмічніші та асоціюються зі святкуванням Нового року та Йордану. Натомість колядки – розлогіші, розповідальні, вони співаються на Різдво і занурюють у глибокі історії про світобудову або народження Христа.
Одним із найцінніших надбань української пісенної традиції є її унікальний об’ємний звук, що передається з покоління в покоління. Це не просто мелодія чи слова, а особливий спосіб звуковидобуття — “спів цілим тілом”, що дозволяє голосу звучати потужно та природно годинами. Цей автентичний звук має терапевтичну дію та глибоко впливає на світогляд людини, повертаючи її до власного єства.
У радянські часи відбулася свідома підміна автентичної української культури сурогатом, щоби стерти національну ідентичність. Заборонялися не тільки свята, а й спотворювалися традиції: справжні вишиванки замінювалися імітаціями, а народний спів набував “пластмасового” та крикливого звучання, відбиваючи охоту у широких мас до автентичного мистецтва. Проте справжня традиція збереглася у глибоких селах завдяки носіям правдивого звучання, що було зафіксовано в численних експедиціях.
Сьогодні росіяни намагаються привласнити українські колядки, називаючи їх “рождественскими песнями”, що свідчить про їхню власну культурну бідність та претензії на українську історію. У них відсутні такі давні зразки коляд, адже їхня цивілізація не має подібних тисячолітніх коренів, що підтверджує прадавність української культури та її зв’язок з Київською Руссю. Це є черговим доказом системної крадіжки та намагання заперечити українську автентичність.
Проєкт Уляни Горбачевської “Коло раю”, що об’єднав 60 співаків у храмі для виконання давніх колядок з різних регіонів, яскраво продемонстрував життєздатність та силу української традиції. Відеофрагменти цього концерту набрали мільйони переглядів у TikTok, викликавши колосальне обурення російських ботів, які називали дійство “язичницьким” та “відьомством”. Це підтверджує, наскільки глибоко українська коляда зачіпає культурні основи та викликає опір агресора.
Попри історичні заборони, інтерес до українських різдвяних традицій зростає, особливо під час війни, що підтверджується колосальним запитом на майстер-класи з народного співу. Відродження Різдва — це не лише про віру, а й про повернення до власних культурних опорних точок. Особистий досвід Уляни, яка не переривала традиції колядування зі своїми дітьми навіть у найскладніших обставинах, показує, як легко і природно діти сприймають ці ритуали, якщо дорослі передають їх з любов’ю.
Уляна Горбачевська пропонує амбітну ідею: перетворити святкування Меланки на феєричний різдвяний карнавал, що стане світовою візитівкою України. Подібно до бразильських чи венеційських карнавалів, велетенська “Коза”, яскраві персонажі та масове дійство могли б залучати тисячі туристів з усієї Європи. Це не лише відродить давні язичницькі обряди, що взимку символізують зустріч з предками, а й створить нове, естетично привабливе святкове явище для всієї країни.
Навіть святкування Нового року можна трансформувати через українські традиції. Уляна пропонує флешмоб, де чоловіки перевдягаються в Меланку, а жінки – у Василя, створюючи кумедне та провокативне дійство, що віддасть шану давнім обрядам “навиворіт”. Такі ініціативи, підтримані на державному рівні, можуть стати ефективним методом культурної дипломатії всередині країни, переконуючи українців у цінності власної спадщини.
Українські колядки та щедрівки – це не просто пісні, а жива історія, що несе у собі тисячолітню пам’ять, мудрість та унікальний генетичний код народу. Вони є потужним фундаментом для відродження національної ідентичності, джерелом надії та символом незламності. Ця “мелодійна війна” українською піснею, яку веде Уляна Горбачевська, обіцяє об’єднати Україну та поширити її неповторну культуру на весь світ.