В умовах повномасштабної війни, коли кожен захисник та захисниця України пише власну історію стійкості, Богдана Трачук виділяється своїм багатогранним внеском. Офіцер-психолог та заступниця командира роти з ППП у Третьому армійському корпусі, вона пройшла шлях від невтомного волонтерства до ключової фігури, яка не лише підтримує бойовий дух, а й забезпечує підрозділ усім необхідним.
Повномасштабне вторгнення РФ Богдана зустріла, перетворивши звичайну шкільну їдальню рідного міста на повноцінний штаб допомоги. Разом з мамою та ще трьома однодумцями, вона годувала сотні тероборонівців та збирала спорядження. Люди віддавали останнє, а команда працювала безперервно, відчуваючи єдність та непереборну силу взаємодопомоги.
Невдовзі стало зрозуміло: волонтерства вже замало, а її обов’язок як офіцера – йти служити. У квітні Богдана Трачук приєдналася до ССО “Азов” як офіцер-психолог, пізніше продовживши службу в 3 АК. Вона пройшла гарячі точки Запорізького, Херсонського, Бахмутського та Харківського напрямків.
Робота психолога на фронті далека від кабінетних розмов. Це постійна присутність поруч із підрозділом, підтримка у найважчі моменти, допомога долати страх, виснаження та втрати. Богдана була не спостерігачем, а частиною команди, розуміючи їхній ритм та відповідальність.
Для бійців вона ставала тим місцем, де можна “видихнути”, де можна бути вразливим без осуду. Вона створювала моменти маленького дива: від подарунків на святого Миколая та Новий Рік до тортів на день народження, пасок на Великдень. Ці дрібниці допомагали зберігати людяність та надію у пеклі війни.
Найскладнішими викликами були пережиті втрати, почуття провини та емоційне виснаження. Вона навчилася не пропускати все через себе, надаючи бійцям можливість говорити щиро, нормалізуючи їхні емоції. Маленькі ритуали стабільності, як-от спільна кава, також рятували дні.
Ще однією відповідальною частиною служби стала комунікація з родинами військових. Богдана намагалася бути максимально чесною та людяною, хоч перші такі розмови викликали сильний біль та сльози. Вона вислуховувала найгірші слова, розуміючи горе рідних, і давала їм відчуття, що вони не самі.
Окрім психологічної підтримки, офіцерка взяла на себе забезпечення батальйону всім необхідним – від спорядження до транспорту. Це був безперервний потік дзвінків, запитів, логістики, перемовин з волонтерами та фондами. Її девізом стало “хлопцям треба”, що змушувало просити та навіть “нахабніти” задля потреб фронту.
Оперативність Богдани не раз рятувала життя. Вчасно доставлені автомобілі евакуювали десятки поранених під Бахмутом, а дрони, що прибували в “останню добу”, надавали необхідні “очі” для бійців. Кожен такий випадок був нагадуванням про ціну кожної хвилини та надихав не опускати руки.
Також Богдана активно займалася медійною підтримкою підрозділу, ведучи соцмережі та координуючи інформаційні кампанії. Вона переконана, що голос війська має бути чесним, стриманим, без пафосу, аби люди не розслаблялися і продовжували допомагати. Коли історії бійців ставали публічними, підтримка надходила набагато швидше.
Секрет успішних зборів, яких були десятки, полягає у щирості та прозорості. Вона докладно пояснювала, для кого і чому збираються кошти, надаючи фото- та відеозвіти. Довіра людей була основою всього, і кожен чек за три роки є тому підтвердженням.
Найбільш значущим став збір під час “першого Бахмута”, коли підрозділ потребував термінової евакуації та нових машин під жорсткими обстрілами. За лічені дні, завдяки власній ініціативі, допомозі друзів з США та небайдужих односельчан, вдалося зібрати кошти на декілька автівок, що стало справжнім дивом.
Поєднувати стільки ролей їй допомагає віра побратимів та розуміння, що її щоденна праця рятує життя. Навіть у виснажливих умовах війни Богдана зустріла кохання – також військового, і вони стали батьками сина. Її головна мрія – жити разом із сім’єю у вільній Україні без вибухів та тривог.
У моменти втоми вона нагадує собі: “Хлопці там тримаються значно сильніше”. Символом майбутнього для Богдани є діти – їхні щирі посмішки та чиста віра в життя. Саме заради них, і тих, хто віддав своє життя, ми стоїмо і не маємо права зламатися.