Думки у виданні New York Post старшого наукового співробітника Американського інституту підприємництва у Вашингтоні Далібора Рогача
Війна в Україні зайшла в глухий кут? Недавнє есе головнокомандувача Валерія Залужного в журналі The Economist свідчить про це. У витверезному читанні, яке призвело до певної напруги в Офісі президента Володимира Зеленського, Залужний стверджує, що у важливих аспектах обидві армії досягли паритету. За відсутності значного технологічного прогресу будь-якої зі сторін, драматичний прогрес, який спостерігався раніше у війні, малоймовірний.
Зверніть увагу на наступ Росії біля Авдіївки протягом останніх тижнів, який наштовхнувся на перешкоди, симетричні тим, з якими Україна зіткнулася під час свого наступу раніше: на мінні поля та потужну оборону, які не змогла подолати звичайна російська тактика вкидання дедалі більшої кількості новобранців у м’ясорубку.
Україна зробила вражаючий плацдарм на лівому березі Дніпра, оголивши російські лінії постачання, що потенційно загрожує Криму
Зараз війна не стала цілком статичною, навіть якщо довгоочікуваний український наступ не зміг забезпечити великих територіальних здобутків. Українці успішно деградували Чорноморський флот Росії. Недавно Україна також зробила вражаючий плацдарм на лівому березі Дніпра, оголивши російські лінії постачання, що потенційно загрожує Криму.
І все ж у довгій війні на виснаження час, здається, на стороні Росії. Західні прихильники України, особливо в США, уже неспокійні. Людські втрати в підрахунках у Києві значно вагоміші, ніж у Москві.
Це не тільки через більшу кількість населення Росії, але ще важливіше – Україна цінує життя свого молодого покоління, яке будує українську демократію та енергійну інноваційну ринкову економіку з 2014 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні
Вражає те, що пряма поразка України недосяжна для Москви. Особливо з огляду на те, що Захід надто повільно та неохоче давав Києву необхідну зброю.
Дехто все ще може змінити ситуацію – подумайте про більшу й кращу ППО, винищувачі від країн НАТО чи німецькі ракети Taurus.
Якщо Україна не поверне свою законну, міжнародно визнану територію, то значною мірою через бездіяльність Заходу. Президент Джо Байден і його європейські колеги повинні добре подумати про те, що буде після війни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б’є на сполох: як змінюється підтримка України
“Ефективність нашої військової допомоги Україні не можна виміряти. Просто з точки зору відвойованої території. Нам потрібно зміцнити позиції України для майбутніх переговорів”, – недавно сказав один із представників національної безпеки Франції
Попри те, що ця теза значно ясніше, ніж плутане мислення адміністрації Байдена, вона не зовсім правильна. По-перше, малоймовірно, що війну завершать шляхом переговорів. Принаймні до тих пір, поки Росія повністю не відмовиться від своїх військових цілей – “денацифікації” та “демілітаризації” України.
Нам ще належить побачити докази, що окупант здатний зробити такий поворот після того, як затягнув Росію так далеко на шляху агресивного, мілітаристського імперіалізму. Поки російський режим не зміниться фундаментально, жодним російським обіцянкам не можна довіряти, оскільки будь-яке “припинення вогню” чи “мирна угода” – це просто можливість для Кремля перегрупуватися та атакувати знову.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Московський мехінізм” та об’єднання республіканців з демократами: Карпентер про те, чого чекати Україні
Таким чином, замість підготовки до майбутніх переговорів слід зосередитися на стримуванні, бо у 2014 та 2022 роках Україні та Заходу цього не вдалося зробити.
Незалежно від того, коли і як припиняться нинішні бойові дії, Росію потрібно утримати від спроб знову напасти на Україну.
Французи є одними з найактивніших прихильників членства України в НАТО
Вражаюче те, що французи є одними з найактивніших прихильників членства України в НАТО – альянсі, якому вдалося стримати путінську Росію подалі від країн, де раніше домінував СРСР. Проте американська політика не підтримує цей варіант, оскільки ні президент Байден, ні провідні кандидати від Республіканської партії, схоже, не зацікавлені в тому, щоб найближчим часом приймати Україну в Альянс.
Це помилка, але це не скасовує необхідності стримувати Росію від повторного нападу в майбутньому. Можливо, Україна, схожа на Ізраїль, озброєна до зубів і оснащена новітніми західними технологіями, може стати достатнім стримуючим фактором проти російського реваншизму. Проте, попри вражаючі успіхи України на полі бою, розбудова та утримання збройних сил такого розміру та якості, які потрібні країні, обійдеться надзвичайно дорого.
Нарощування української армії в поєднанні з можливістю того, що Київ матиме незавершені геополітичні справи в регіоні, цілком може стати джерелом майбутньої нестабільності.
Які альтернативи? Зобов’язання захищати Україну коаліцією охочих країн? Великі багатонаціональні сили, дислоковані в Україні? Чи може якась інша країна, крім США, зможе успішно гарантувати майбутню безпеку України?
Щоб конфлікт, який ще триває, не став постійною частиною глобального ландшафту, нам може знадобитися, щоб президент Байден скоро дав переконливі відповіді на ці запитання.
Переклад Gazeta.ua