Буковель – один з найвідоміших українських гірськолижних курортів, який щороку відвідують сотні тисяч туристів. Приїжджає багато іноземців.
Попри популярність, серед українського суспільства вкорінилася думка, що відпочинок у Буковелі – набагато дорожчий за туристичну поїздку за кордон. Також з початком повномасштабної поширилася думка, що курорт – це чи не єдине місце в Україні, куди не приїжджають представники ТЦК. А на під’їздах до Буковелю немає жодного блок-посту.
Чи дійсно це так і які ціни на відпочинок у Буковелі цьогоріч, дізнавалася кореспондентка Gazeta.ua.
ДИКА ПРИРОДА
Найближча до Буковелю залізнична станція – “Татарів”. Тут біля єдиної платформи на туристів чатують таксисти й водії маршруток. Машина до курорту обійдеться в 600-700 грн за пів години дороги. Дешевше обійдеться маршрутне таксі від Буковеля – 100 грн з людини.
До житла о 06:00 на пікапі везе місцевий мешканець Микола. Одягнений у легку чорну куртку. Чоловік кілька років працює таксистом, однак розповідає, що на територію курорту пускають не всіх водіїв.
– Тут немає приватних таксі. Біля вокзалу стоять тільки ті, хто заплатив. (кому заплатив, за що заплатив? не ясно) Так само у Буковель дозволяють в’їзд тільки тим водіям, які співпрацюють з курортом. Це організовує одна людина, їхній представник, – говорить Микола, не відриваючи очей від звивистої дороги. – За місяць десь 12 тисяч гривень віддаю. Але і заробити виходить.
Буковель – найбільший гірськолижний курорт Україні неподалік села Поляниця Івано-Франківської області. Населений пункт має глибоке історичне коріння. Колись Поляниця була невеликим гуцульським селом, де мешканці доглядали худобу і поралися на землі. Завдяки мальовничим ландшафтам і вигідному розташуванню, місцевість поступово привернула увагу туристів. У 2000-х тут почалося створення сучасного курорту.
До будівництва курорту тут було красивіше, згадує водій.
Усе у приватній власності
– Була дика природа. Й звірі водилися, а зараз уже хижаків не зустрінеш. Усе у приватній власності. Але добре хоч багато туристів їде і можна заробити, – веде далі Микола. – Хоча на всіх роботи все рівно не вистачає. Тому місцевих у Поляниці майже немає – повиїжджали на заробітки за кордон.
Після зведення Буковелю – ціни на землю в Поляниці виросли у рази, підкреслює Микола. Тож частина селян змогли дорого продати земельні ділянки.
– Є у нас тут гриби, ягоди. Цього року тільки рідше зустрічалися, бо погода погана була (засуха. – Gazeta.ua), – розповідає водій.
Після початку повномасштабного вторгнення багато місцевих чоловіків пішли на фронт. Час від часу у села біля курорту – навідуються працівники ТЦК. Ходять по будинках, громадських місцях. Однак сам курорт – не чіпають, зізнається чоловік.
– Колись хотіли блокпости поставити по селах. Але видно їм указ дали, що не треба, – ділиться він. – У Буковелі ж такі гроші крутяться, що там невигідно пускати ТЦК! Туристів менше не стало. Даже побільшало, бо чоловіки ж за кордон не виїдуть на відпочинок.
Микола висаджує біля готелю, дістає валізи й залишає свій номер телефону.
– Зателефонуєте, як треба буде назад їхати, – каже й тисне руку на прощання.
Гірськолижний сезон у Буковелі розпочався на початку грудня. До 18-го числа ціни на житло й катання були більш вигідні. Після ж розпочинається “високий сезон” – і вартість на послуги курорту зростає.
БАГАТО ПАФОСУ
Буковель за останні роки зазнав змін у власності. Спочатку курорт належав компанії “Скорзонера”, яку пов’язують із бізнесменами Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим.
У 2021 році структура власності змінилася. Новим власником курорту стало ТОВ “Буковель”, що належить Захару Палиці, сину Ігоря Палиці – давнього партнера Коломойського, зокрема в нафтогазовому секторі.
Як зазначав Ігор Палиця, його син і колишня дружина є єдиними власниками компанії та не пов’язані з бізнес-інтересами Коломойського.
Забронювати помешкання у “низький” сезон (до 18 грудня. – Gazeta.ua) можна від 2 до 17 тис. грн. Часто у вартість входить сніданок і відвідування спа-центру. Пізніше вартість цих же номерів підвищують на 25-30%. Найдорожче жити у Буковелі у “новорічний сезон”. Деякі готелі просять 20, 30 і навіть 40 тис. грн за ніч. Але можна знайти і бюджетні варіанти – від 3000 грн.
У центрі курорту ще небагато людей. Більшість туристів приїхали відкривати сезон і покататися на лижах. Однак попри інформацію про запуск трас для катання – їх у день збору матеріалу так і не відкрили.
– Я добирався машиною девʼять годин. По дорозі жодного разу на блокпостах не зупиняли. І поліція також, – розповідає 35-річний киянин Олександр. Стоїть біля головного підйомника у блакитній лижній куртці й сірих штанах. Приїхав на відпочинок із дружиною. – Єдине, що не подобається – це як Google Maps прокладає маршрут – веде куди попало. Треба читати відгуки про траси, бо варіанти різні: одна через Хмельницький, інша через Вінницю. Нову трасу від Хмельницького до Житомира збудували. Можливо, назад так і поїду.
Чоловік працює на оборонному підприємстві під Києвом майже рік. Має бронювання від мобілізації. Не був у відпустці близько 5 років. Тому і вирішив відпочити, зізнається.
– Я вперше тут. Щодо Буковеля, чесно скажу – трохи дорого і багато пафосу. Немає стільки розваг, щоб виправдати ціни, які тут виставляють, – обурюється він. – Наприклад, ресторанні страви коштують по 300-500 гривень, хоча це звичайна українська кухня. За два дні з дружиною витратили майже тисячу доларів, і це ще без активного катання на лижах. Ціни – космос!
ВИСОКІ ЦІНИ
Ціни у ресторанах вищі, ніж у столиці. За деруни у закладах доведеться заплатити від 200 до 350 грн. Борщ зі сметаною та намазкою із сала коштує від 250 до 500 грн, традиційний банош з мачанками – 250-400 грн, грибна юшка – 150-250 грн, нарізка сала – 250-350 грн, оселедець – до 350 грн, овочеві салати – до 300 грн, гуцульський дерун з начинкою – близько 400 грн.
Олександр розчарований, що не вдалося покататися у Буковелі. Тому мусив їхати на сусідній курорт Драгобрат. Там вперше став на лижі, зізнається.
– Якщо ти вмієш кататися, то там супер, – говорить він. – Там мені дуже сподобалося, бо більш дика природа. Нема такого як тут, що виходиш – і все в отелях. Я приїхав у гори – хочу бачити їхню красу. Правда у Драгобраті теж не побачив краєвиди, бо був густий туман. Проблема цього курорту в тому, що туди неможливо добраться, адже нема нормальної дороги. Треба три тисячі в день з компанії платити, щоб піднятися й спуститися в гори. Їхати довго, бо розбите все. Якби вони проклали дорогу, то від туристів не було б відбою. Я б якби вмів кататися, то обирав би Драгобрат.
Через війну спочатку було трохи незручно відпочивати. Совість мучила, додає наостанок чоловік.
– Я думав, як можна відпочивати, коли в країні війна? Накручував себе сильно й дружині казав: “Які ресторани, які курорти?” Але потім зрозумів, що, якщо політики собі дозволяють дорогі курорти, я теж маю право просто видихнути. Стільки скандалів випливає, корупція! Он Порошенко спокійно поїхав до дітей в Англію, потім в Америку – це нормально? Чому ми не можемо поїхати на чотири ночі за рік відпочити? Я не був у відпустці з 2020 року. Психологічно це дуже допомагає. Навіть якщо не завжди комфортно чи ідеально, важливо хоча б ненадовго змінити обстановку.
ТРАСИ І ТЮБІНГИ
На курортному ярмарку продають шашлики, картоплю та інші смаколики. Борщ тут можна придбати за 165 грн, чебурек з мʼясом за 80 грн, шаурма коштує 185 грн, смажені на мангалі ребра – 145 грн за 100 гр, свинина – 185 грн. Глінтвейн у популярних закладах обійдеться в 180 грн за склянку. Подалі від центру можна знайти трохи нижчі ціни – від 60 до 100 грн.
Біля ярмарку яскравими вогнями мерехтить новорічна ялинка. Повільно на бруківку падає лапатий сніг. Серед туристів багато молодих чоловіків, серед них – військові, що приїхали з сімʼями.
Гірськолижні траси є головною “фішкою” Буковеля. У низький сезон катання коштує 1000 грн за день, тоді як у високий сезон – 1650 грн і більше. Такі витрати стають відчутним ударом по гаманцю, особливо якщо враховувати необхідність оренди спорядження, жаліються туристи.
Ціна прокату лиж чи сноуборду варіюється від 300 до 750 гривень за день для дорослих і близько 250-300 гривень для дітей, але у святкові дні ця вартість помітно зростає.
Люди купують тюбінги для себе й дітей, пішки піднімаються на невисокі пагорби й стрімголов спускаються схилами. Розвага популярна серед дітей і дорослих. Більшість пластмасових тюбінгів через кілька спусків ламаються, тому всюди валяються різнокольорові диски з тріщинами.
До гірки підходить жінка з сином і донькою. Однією рукою діти тримають маму, а іншою – тюбінги. Родина приїхала з Києва.
– У сина день народження, тому кожного року ми приїжджаємо до Буковеля як подарунок йому. Це вже четвертий раз. Очікували, що сезон катання відкриється раніше, але, на жаль, не вгадали, – розказує 41-річна Наталя. – Проте все одно плануємо трохи покататися. Загалом, тут є чим зайнятися: СПА-зони, прогулянки, колоритний базар, катання, милування природою. Це хороший відпочинок, хоч і дорогий. Класно, що є чим зайнятися.
Цьогоріч витрати жінка вирішила не підраховувати на відпочинок, бо “дорого й не хочу засмучуватися”. Однак упевнена, що ціни тут набагато вищі, ніж за кордоном.
Найбільше у Буковелі грошей йде на проживання
– Я нещодавно повернулася з Чехії. Ціни у ресторанах нижчі, ніж тут. Найбільше у Буковелі грошей йде на проживання, але ціни й на такі банальні речі, як кава чи чай – просто неймовірно високі! – розповідає Наталя. – Ми обрали Буковель, а не Драгобрат, через розвинену інфраструктуру. Тут усе зручно організовано. Я знаю, що вийду з дітьми і буде чим їх зайняти.
Попри ситуацію в країні, відпочивати потрібно, переконує вона. Але не варто забувати і про підтримку армії.
– Я розумію, що тим, хто на фронті – неприємно бачити, як інші відпочивають. Навіть мої знайомі військові обурюються, коли бачать, як хтось тусується. Але я вірю, що багато з тих, хто тут – також допомагають чи волонтерять. І тоді це виглядає цілком виправдано.
У мене є друзі на війні і тому мені дуже боляче думати про втрати, зізнається жінка.
– Я не підтримую ідею боротися “до останнього українця”. Хотілося б, щоб конфлікт завершився і щоб знайшлися якісь компроміси, аби не втратити всіх наших чоловіків. Це дуже важливо для майбутнього країни, – додає вона і наздоганяє дітей, які вже побігли на гірку.
ДРАГОБРАТ
До курорту Драгобрат можна дістатися із села Ясіня. У центрі населеного пункту і біля дороги на високогірʼя від самого ранку чатують водії таксі. Підйомники там відкривають о 9:00. Автівки на різний смак – старенкі УАЗ, які ще називають “буханками” й сучасні пікапи. Доїхати вгору “низькою” машиною не вдасться.
Щоб доїхати, доведеться заплатити 1500 грн. Так само вартує спуск. Водій пікапа просить пристебнути ремінь безпеки. Дорогою автівку кидає в різні боки. Шлях розмив талий сніг, і навіть досвідчені водії не намагаються обʼїхати ями. Таксист зупиняється біля “Скелі Вірності” й пропонує зробити фото.
– Тут чотири власники підйомників. Той, що називається “Драгобрат”, відкрили першим. Він стояв ще задовго до курорту, але не був такий популярний, – розказує водій. Імʼя називати відмовляється. – Підйомник викупив чоловік із Полтави. Приїхав сюди – і йому так сподобалося, що він вирішив залишитися й відкрити курорт. Почав його розвивати. Нещодавно він помер, на жаль.
Драгобрат – найвищий гірськолижний курорт України, розташований на висоті близько 1700 м над рівнем моря. Його історія почалася ще за радянських часів, коли місце стало популярним серед альпіністів і любителів дикої природи через віддаленість і складність доступу. Курорт розташований на межі хвойних лісів та альпійських лугів, біля підніжжя гори Стіг (1707 м) і неподалік від вершини Близниця (1883 м).
У 1990-х роках, Драгобрат почав розвиватися як туристичний курорт. З’явилися перші підйомники, невеликі бази відпочинку та траси для катання на лижах.
Сьогодні це місце обирають досвідчені спортсмени, адже тут доступні фрірайд-траси. Це – природна, необлаштована для катання траса, призначена для лижників і сноубордистів, які віддають перевагу катанню по глибокому снігу або по складних природних ландшафтах. На таких трасах немає підготовленого покриття, і вони часто проходять через ліси, круті схили, кам’янисті ділянки чи навіть вузькі ущелини.
– Я вже 5 років десь не катався на лижах. Нема коли через роботу, – зізнається таксист. – Влітку ми возимо людей на екскурсії на полонину або в походи. Проїхати тут невмілому водію важко. Часто доводиться витягувати машини із заметів або грязюки. Зараз багато їдуть з Буковеля, бо вони ж сезон не відкрили.
Чим вище дорога – тим більше засніжені пейзажі за вікном. Так само густішає туман. Водій висаджує біля прокату – радянська будівля з деревʼяною вивіскою й магазином по сусідству. Через густий туман, який лижники називають “молоко”, не видно жодного готелю поблизу. Лише четверо інструкторів у червоних куртках чекають відкриття трас.
У невеликій теплій кімнаті важко розминутися із ще трьома людьми. Під стінами стоять сноуборди й лижі. Під лавками можна залишити взуття. Лижі можна орендувати за 200 грн, дошку – за 300 грн. У вартість входять черевики та кріплення. Ще у 100 грн обійдеться шолом, так само коштують окуляри.
Без катання у Буковелі є чим зайнятися, але максимум на два дні
Драгобрат у 2024 році залишається одним із найпопулярніших гірськолижних курортів України, приваблюючи туристів дикою природою. Також більшість відвідувачів переконують, що тут значно дешевше, ніж у Буковелі. Проживання у готелях чи приватних садибах стартує від 1000 грн за добу у низький сезон, тоді як у високий ціна може піднятися до 1400 грн і більше. Сучасних готелів тут майже нема. Багато закладів включають сніданок і вечерю у вартість.
Разовий підйом на крісельному витягу коштує близько 200 грн, а на бугельному – 100 грн. Охочі провести більше часу на схилах можуть обрати пакетні скіпаси (абонементи), що включають так звану валюту “юніти”, які списують за підйом. Безлімітні ж коштують близько 2500 грн.
Підйом на крісельному витягу “Чайка” займає 12 хв. Видимість – не далі 30 м. На горі зовсім мало людей, а ті, хто піднявся – не ризикують швидко спускатися. До спуску готується 27-річний Ростислав у неонових салатових штанах. Він полюбляє кататися на борді, але в Драгобрат приїхав вперше.
– Я їхав на сезон катання в Буковель, але не відкрили, – жаліється чоловік і сідає на землю, щоб прикріпити сноуборд. – Без катання там є чим зайнятися, але максимум на два дні: прогулятися по території, зайти в розважальні програми, наприклад, “Гуцул Ленд”, піднятися на гору, походити й спуститися. Все, більше там робити нічого. Можна ще сходити в СПА, але це такий відпочинок, який можна організувати і в Києві.
Система підйомників у Драгобраті скромніша, ніж у великих курортах, пояснює він. Вона складається з кількох бугельних і крісельних витягів, які обслуговуються різними власниками. Через це для кожного потрібно купувати окремий скіпас. Підйомники тут переважно старішого зразка, але вони функціональні та підходять для різного рівня катання.
– Піднятися на Драгобрат на своїй машині неможливо, тому під горою стоять водії з позашляховиками. Вартість підйому висока. Якщо людей більше, то з кожного виходить приблизно по 350 гривень, а якщо двоє – треба чекати, поки збереться компанія, – говорить Ростислав.
Із друзями чоловік обідав у закладі на горі. У меню колиби – традиційні страви української кухні. Борщ коштує 220 грн, грибна юшка – 200 грн. Серед головних страв деруни з грибним соусом обійдуться в 190 грн, а банош з бринзою – 200 грн, домашні ковбаски – 250 гривень і свинний стейк за 250 гривень. Салат з квашеної капусти коштує 80 грн, а вареники з картоплею – 150 грн.
– Що стосується катання, то снігу тут багато завдяки висоті. Через сильний туман я майже нічого не побачив із трас і загальної краси. Усе стареньке: підйомники, спорядження, – додає він. – Зате працює. Чи поїхав би я ще раз? Напевно, спершу спробував би покататися в Буковелі, а тоді вирішив би. У порівнянні з Буковелем катання в Драгобраті може навіть вийти дорожчим. У Буковелі за цілий день можна взяти скіпас за 1000 гривень, а в Драгобраті за кілька підйомів ти витрачаєш ті ж самі гроші. Проживання, звісно, дешевше, але якщо говорити саме про катання, то вигода сумнівна.
Під час катання Ростислав порізав палець. Медпункт сьогодні ще не працював, тому йому першу допомогу надати у місцевому готелі. Також чоловіка здивувало, що майже ніде немає блокпостів.
– У мене немає відстрочки. А що робити? Весь час сидіти вдома неможливо. У мене є тимчасове посвідчення військовозобов’язаного, тому якщо служити, то в тилові служби. Але скоро на роботі маю отримати бронювання, – розказує він. – Щодо методів мобілізації, які зараз проводять, я бачив тільки відео, а в реальному житті не стикався. Можливо, забирають тих, хто знаходиться в розшуку або не оновив свої дані. Але якщо людина приходить у військкомат, то найчастіше вона виходить із повісткою.
Він також гадає, що бойові дії можуть закінчиться наступного року.
– Думаю, що все до цього йде. З’являється більше розмов з української сторони про готовність до перемир’я на справедливих умовах, а також про підтримку з боку США. На жаль, зараз в нашій армії багато “совкових” методів. Часто спеціалістів переводять у піхоту, навіть якщо вони могли б приносити більше користі в інших підрозділах. Є випадки, коли командири не цінують свій особовий склад. Я хотів би бачити Україну через 5-10 років технологічно розвиненою, членом ЄС і НАТО, з сильною економікою. Для цього важливо зміцнювати військову галузь, експортувати технології й відновлювати туристичну сферу, хоча на це знадобиться час через розмінування територій.
На Драгобраті весь день густий туман ховає гори. Лапатий мокрий сніг ріже очі й прилипає до волосся. Туристи ледве знаходять шлях донизу, орієнтуватися доводиться інтуїтивно. На схилах чути сміх і вигуки, гул від падінь.
– Сьогодні точно не для новачків, – жартує хтось у черзі до підйомника.