44-річний Віктор ЯЦУНИК загинув 9 вересня в Ізюмі на Харківщині. Останні 25 років жив у Великій Британії, мав її громадянство. Коли сталося повномасштабне вторгнення, повернувся в Україну. Був командиром підрозділу з евакуації поранених.
Віктор виїхав в Англію, коли йому було 19 років, розповідає двоюрідний брат Валерій Червак. Там навчався. Потім служив у британських збройних силах. Чотири роки тому був звільнений у резерв. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, не роздумуючи, приїхав в Україну. Казав: хто, як не я? Його мати плакала, переживала. Але рішення Віктора захищати Україну було непохитне. Він говорив, що бореться за ліпше майбутнє для своєї держави. “Хочу, щоб мої діти приїжджали у вільну, демократичну, багату і красиву країну Україну”, казав. Він не зміг одразу потрапити в Збройні сили України, бо кілька тижнів чекав закінчення контракту із британськими збройними силами. Тому спочатку працював інструктором на Яворівському полігоні. Потім приїхав до Києва й підписав контракт із ЗСУ.
Віктор Яцуник воював у складі 93-ї бригади. Спочатку на Київщині, потім на Харківщині. Загинув, коли разом із кількома іншими бійцями прямував для евакуації поранених із передової міста Ізюм, яке тоді саме звільнили.
Разом із побратимами він підірвався на фугасній міні, каже Червак. Поранення отримали й ті бійці, які були від епіцентру вибуху за 10 метрів. Віктор загинув на місці, його товариш по дорозі в госпіталь.
Тіло Віктора Яцуника кремували. У заповіті він просив поділити прах на три частини. Поховати в Лондоні, в селі Верняки на Тернопільщині, звідки був родом, та у братській могилі. У військового залишилися дружина і двоє дітей.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”