Перепризначена, ще й з портфелем міністра юстиції, віцепремʼєрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина заявила про необхідність змін до Конституції України через “зміни засад функціонування державних інституцій”.
Вона пояснила, що для приєднання до ЄС європейське право потрібно імплементувати в українське законодавство.
“На етапі переговорів про вступ до ЄС питання наближення законодавства має дещо інше значення, ніж багато хто звик в Україні. Це тепер набагато більш комплексний процес”, – розповіла Стефанішина.
Водночас вона зауважила, зміни до Конституції не обовʼязково мають бути останнім кроком на шляху вступу до Євросоюзу, оскільки питання застосування рішень Європейського суду є “вже зараз”.
“У рамках членства в ЄС у нас з’являється наднаціональна система правового регулювання. Безумовно, може йтися про те, що ці зміни до Конституції набудуть чинності разом із набуттям Україною членства в ЄС. Але підготовку до цього ми маємо вести вже зараз, щоб уся наша правова система була до цього готовою”, – зазначила віцепремʼєрка.
Однак на думку політика, юриста, колишнього першого заступника секретаря РНБО (2008-2011 років) Степана Гавриша, зміни до Конституції можливі лише після скасуванням воєнного стану, тобто закінчення війни, або сталого перемирʼя.
Одночасно мають відбутися чергові вибори глави держави та парламенту. Також необхідно перезавантажити всю політичну систему. До цього потрібно готуватися вже зараз.
“Зміни до Конституції лише в частині імплементації її норм, що гармонізують національний суверенітет із передачею його частини в спільне управління ЄС неможливо без прийняття нового Основного закону України. На інших засадах і з метою відновлення втраченої установчої функції українського народу та як стратегії перезаснування держави на принципово інших умовах, відмінних від 90-х, коли “червоні директори”, націонал-демократи, комуністи з соціалістами приймали першу Конституцію України. За закритими дверима у Верховній Раді”, – зазначив Степан Гавриш.
Журналісти, політичні експерти, аналітики неодноразово ставлять акцент на цій темі, як на спробі переконати президента Володимира Зеленського сформувати ідеологічний образ України й виголошувати не лише інформаційні дайджести про перебіг бойових дій, але й вдаватися хоча б до якихось смислових опорних символів ідеології, вмонтованої в національну ідею.
Це принципово важливо. Війна йде не лише по лінії смертельної битви між арміями України та Росії. Вона суть цивілізаційного протистояння. Це битва ідеологій, способів життя, світоглядів, культур і навіть менталітетів.
Президент Володимир Зеленський провів частковий технічний ребрендинг команди виконавців. Не уточнюючи цілі й не оголошуючи стратегію, а ремонтуючи постраждалу репутацію під тиском суспільства і західних партнерів.
Він усвідомлює небезпеку внутрішньої перманентної кризи через неефективну роботу вертикалі влади, яка на ньому централізована.
З іншого боку, низку ускладнень із союзниками, більша частина з яких нам навіть не відома, президент і ми ще не чітко бачимо. Зеленський опинився в ситуації, коли має обирати між діями, що можуть бути або небезпечні, або неможливі. І це проблема розвитку унікальності української демократичної системи в безкінечних політичних змаганнях з постійними змінами влади.
Україна поволі та в противагах вторувала власний шлях демократичного процесу в пошуках національного модерну. Як ідеї. Але війна не дала можливостей її осмислити. Однак у Володимира Зеленського немає шансів відступити від неї, нарощуючи авторитарність і централізованість в управлінні країною. Наша держава все-таки рухається в ЄС і це потребує більш широкої дискусії про Україну майбутнього.
Отже, щодо можливих змін Конституції. Основний Закон, що переписується ледь не щороку, важко назвати Конституцією як основу державності. Це радше нагадує якийсь транзитний документ, де кожен може нашкрябати олівцем будь-яку свою забаганку.
І цікаво, є щось, що можуть загорнути в фантик зміни Конституції, нібито для вступу в ЄС і що хочуть приховати від пильного погляду українського суспільства?