Між двома народами ніколи не було нічого спільного
“Українці благородна раса, міцніші й красивіші, ніж московити. Чистіші, працьовитіші, чесніші, щедріші, вихованіші, мужніші, гостинніші, набожніші й менш забобонні”, писав англієць Едвард Даніель Кларк у спогадах про мандрівку українськими землями в червні 1800-го.
Чоловік народився в небагатій родині на півдні Англії та змалечку мріяв про подорожі. Часто вночі читав книжки про далекі краї. Для цього не шкодував заощаджень і купував свічки.
Закінчивши коледж Ісуса в Кембриджі 1790 року, влаштувався вихователем племінника герцога Дорсетського. Разом із ним здійснив першу мандрівку по Великій Британії. За два роки вирушив подорожувати Німеччиною, Швейцарією та Італією.
1799-го разом із друзями Джоном Мартеном Кріпсом, майбутнім єпископом Чичестерським Вільямом Оттером і економістом Томасом Робертом Мальтусом відправився в Данію. Звідти, через Скандинавію в Російську імперію, відвідали Слобожанщину, Донщину, Кубань, Крим. Потім мандрували Туреччиною, Близьким Сходом і Єгиптом. Едвард усюди пильно спостерігав за життям місцевих, порівнював різні народи.
В його спогадах відчувається справжня приязнь до українців. Вона посилюється з переміщенням від поселення до поселення. У спогадах писав про відвідини Локової Слободи, Павловська, Козинського хутора нинішня Воронезька область РФ та Харківщина.
“Хати українців побілені, як котеджі у Велсі, відзначив Кларк у книжці, виданій 1810 року. Білять щороку і дбайливо. Подорожний може подумати, що він не в кількох кілометрах від Московщини, а в Голландії. Все всередині регулярно миють, навіть стелю і сволок. Столи й лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує внутрішній вигляд домів у Норвегії”.
У мандрівника одразу складається враження про працьовитість і охайність українців. Їхній посуд і начиння завжди вимиті, охайно складені. Кларк пише, що їхні житла відрізняються від темних, повних диму та смороду будинків північних сусідів.
У дворах українців гість з Англії бачить багато домашньої птиці й худоби. Хати навколо обсаджені фруктовими деревами та квітами. Завдяки цьому видаються подібними до англійських садиб.
“В українців не знайдено навіть натяку на бруд чи шкідників у хатах. Тоді як у кожній хаті московитів бачив блощиць і тарганів тисячами, підмітив мандрівник. Бувало заїжджали в села з мішаним населенням москвитами й українцями. Не треба було пояснювати: хто є хто. Впадала в очі разюча різниця між тими двома народами. Конюшня української поштової станції на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чиста, в порядку й на своїм місці, сміття ніде не видно. Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя”.
Тоді українські землі були більш європейськими й цивілізованими, ніж російські. Українці збиралися чисельними родинами перед чепурними житлами і здавалися англійцю щасливими й веселими. Чого він не бачив на півночі імперії.
Після Слобожанщини Кларк прямує на Дон і Кубань. Із ним лише один друг, двоє повернулися в Англію. Мандрівників залякують, що попереду їх чекатиме багато розбійників. Та вони бачать, що грубі й войовничі козаки насправді добрі, проявляють гостинність до чужинців, які просять у них допомоги.
Англійці розуміють, що в козаків немає нічого спільного з московитами, крім віри та мови, яку їм почали нав’язувати. Кларк дізнається, що тамтешні козаки походять від запорожців. Тому вони мають ті самі риси характеру, рівень життя і культури, що й українці.
“Росіяни вважають козаків негідними уваги, а насправді вони більш чистіші, хоробріші, поінформованіші, при своїй височині душі шляхетної”, записує спостереження англієць.
У Крим мандрівники потрапляють незадовго після приєднання до Російської імперії. Застають руйнацію культурних цінностей і пригнічення місцевого населення російськими завойовниками. У Керчі, заснованій у VI ст. до н. е., позносили 5 тис. будинків. Скрізь валяються шматки грецького мармуру з барельєфами й давніми написами. Їх використовують, як будівельний матеріал.
У Кафі нині Феодосія більшість місцевих жителів становлять татари й турки. Їх виганяють із міста, залишається менше 50 родин. Росіяни руйнують мусульманські будівлі, водогони, канали, водограї. Прямо на очах Кларка, коли він сидить у місцевій кав’ярні, валять найбільший мінарет. Обурюються не лише мусульмани, а й православні греки.
Руйнувань, нищення й пограбувань зазнають Бахчисарай, Ак-Мечеть тепер Сімферополь, Кезлев Євпаторія, Карасубазар Білогорськ. Зайди поводяться, як вандали. Руйнують із метою стерти сліди народів, які населяли півострів. Кларк обурений побаченим. Пише із Криму в листі до друга, що росіяни людоїди. Висловлює сподівання, що місцеві зможуть їх вигнати колись.
У жовтні 1800-го мандрівник повідомляє з Одеси матері: “В жодній країні не бачив стільки несправедливості, жорстокості, грабіжництва, грубості й варварства, як у Росії. Поспішаю залишити цю країну, бо при владі перебуває дурень чи безумець. Краще жити в нашій в’язниці, ніж у Росії”.
З Одеси Кларк із другом відправляються до Константинополя нині Стамбул, Туреччина.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”