88 г важив уламок снаряда, який витягли з тіла старшого лейтенанта Національної гвардії 64-річного Віктора ОЖОГІНА із Дніпра. Поранення в пахову зону він отримав 18 вересня в селі Щурове Краматорського району на Донеччині.
Перебита артерія фонтанувала. За лічені хвилини міг стекти кров’ю і померти, розповідає Віктор Ожогін. Молоді пацани, з якими ми тоді зачищали місцевість, розгубилися. Але старшина Денис і командир роти Сергій одразу надали першу допомогу й цим врятували мені життя. Потім знайшли якусь тряпчину, поклали мене на неї. 6 кілометрів поперемінно виносили з-під обстрілів на безпечну територію.
Чоловіку зробили дві операції: спочатку у Слов’янську, потім у Краматорську. Зараз він перебуває під медичним наглядом у Дніпрі.
Лікарі кажуть, у мене сталеві, добре прокачані м’язи. Тому стегно залишилося цілим. Хоча думав, що втрачу ногу. А з п’ятьма малими уламками, які медики не беруться витягувати, житиму, як жив мій батько, учасник Другої світової війни. Єдина проблема: якщо захочу поїхати за кордон, то “дзвенітиму” при проходженні рамки безпеки.
Віктор Ожогін закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював футбольний коментатором, був керівником Дніпропетровської обласної телерадіокомпанії. Воювати пішов 2014 року. Коли почалася велика війна, брав участь у захисті Рубіжного, Сіверськодонецька, Краматорська та Слов’янська. Разом із побратимами визволяв Куп’янськ, Ізюм і Лиман.
За місяць планую повернутися до рідного батальйону “Дніпро-1”. Сподіваюся, коли братимемо Луганськ, я буду в нормальній формі, каже Ожогін. А потім маємо взяти Ялту, Севастополь, Євпаторію. Тоді зайти в Сочі та звільнити кубанських козаків. Ще звільнив би Воронезьку губернію, де я народився і прожив 14 років. Це Україна. Там розмовляють суржиком, а людей, які там живуть, називають хохлами.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”