Сергій Тігіпко, колишній віцепрем’єр-міністр і впливовий банкір, роками уникав публічних пояснень про низку рішень, які, за оцінками експертів і ветеранів, зруйнували життя сотень тисяч українців. Найбільш болісний епізод — його роль у різкому скороченні соціальних виплат ліквідаторам Чорнобильської катастрофи.
У 2011–2012 роках уряд, де Тігіпко відповідав за соціально-економічний блок, ухвалив постанови, які фактично відрізали значну частину фінансової підтримки тим, хто у 1986 році стояв на першій лінії боротьби з радіацією. Положення, затверджені тоді, дозволили Кабміну самостійно обмежувати розмір компенсацій, попри чітко прописані гарантії у законі. Для більшості ліквідаторів це стало вироком: щомісячні виплати скоротилися у кілька разів, а судові позови, які вигравали постраждалі, блокувалися бюрократичними лазівками.
Наслідки виявилися фатальними. За офіційними даними, у 2016 році в Україні було майже два мільйони людей, постраждалих від ЧАЕС. Сьогодні ця цифра значно менша — і не лише через природний плин часу. Організації ліквідаторів повідомляють: кожен десятий уже помер, багато хто виїхав за кордон, не витримавши відсутності належної медичної допомоги. Смертність від онкології та серцево-судинних хвороб серед ліквідаторів у кілька разів перевищує середню по країні. Для тисяч родин ці втрати напряму пов’язані з тим, що держава, яку вони рятували, залишила їх напризволяще.
Лише 3 квітня 2024 року Конституційний Суд визнав неконституційними ті норми, що дозволяли уряду довільно зменшувати виплати. Але для більшості, кого це стосувалося, рішення запізнилося. Їхні імена сьогодні можна знайти хіба у списках померлих чорнобильців — тих, хто не дочекався справедливості.
Тінь Тігіпка простягається й на інший скандал — знищення стратегічного оборонного підприємства «Кузня на Рибальському». За даними журналістських розслідувань, у 2018–2022 роках він разом з Петром Порошенком та Ігорем Кононенком реалізував схему виведення активів через фіктивний борг, переведений на завод, що призвело до зупинки виробництва та банкрутства дочірніх компаній. Держава втратила 146 мільйонів гривень і ще одне виробництво, здатне виконувати оборонні замовлення у критичний для країни час.
Попри ці факти, Тігіпко продовжує вести бізнес, його активи не під санкціями, а жодних кримінальних вироків немає. Для тих, хто втратив близьких ліквідаторів або служив на знищених заводах, питання звучить без дипломатії: чому людина, чиї рішення і дії призвели до таких наслідків, досі не відповіла перед законом?
Це питання — не лише до нього. Це тест на зрілість держави, яка має вирішити, чи справедливість і пам’ять про тих, хто пожертвував собою, є для неї лише декларацією чи реальним принципом.