fbpx

“Зробила чотири тести і все одно не вірила, що вагітна”

Головна Сторінка » “Зробила чотири тести і все одно не вірила, що вагітна”

ім’я впливає на долю людини

“Коли мені було 7 років, мати вийшла заміж вдруге, пише 31‑річна Олеся з міста Боярка на Київщині. Стосунки з вітчимом не склалися. Часто піднімав на мене руку, а мати не заступалася. Тепер я маю 5‑річного сина. Біологічний батько відмовився від нього. Коли Андрійкові було 2 роки, вийшла заміж. Чоловіка син почав називати татом. Але між ними непрості взаємини. Назар постійно його критикує то не так їсть, то не те говорить. Сварить без причини. Заступаюся за дитину, але це мало допомагає. Відколи народилася спільна донька, син ще більше від нас віддалився”.

Листи коментує київська біо­енергетикиня Валентина Гавура. Сканує долонею сімейне фото, на якому жінка в червоній сукні тримає на руках немовля, а чоловік у джинсовому піджаку бере за руку хлопця зі стрічкою “Першокласник”.

 Сину та чоловіку знадобиться допомога психолога. Не чекайте, що конфлікт розсмокчеться сам по собі. Дитина називає його татом, а у відповідь не чує слова “син”. Є над чим задуматися. Доки не перестане ділити дітей на своїх і чужих, діалогу з прийомним сином не буде. Дитина це відчуває. Чоловік теж ріс із вітчимом, який постійно дошкуляв. Тому дублює його поведінку. Щойно залікує свою дитячу травму, проблема вичерпає себе. Не тисніть на малого. Частіше обнімайте й показуйте, що він для вас настільки ж важливий, як і донька.

“Ми з чоловіком 17 років не могли стати батьками, пише 38‑річна Оксана з Івано-Франківської області. Побралися у 20 років. Спочатку вагітність відкладали, а потім нічого не вдавалося. Боялася, що наш шлюб без дітей приречений на розлучення, але чоловік не давав опускати руки. Ми лікувалися, молилися, і диво сталося цього року. Я думала, що захворіла. Нудота не покидала, нічого не допомагало. Сімейна лікарка порадила зробити тест на вагітність, бо все нагадувало токсикоз. Зробила чотири і все одно не вірила, що вагітна. У жовтні ми стали батьками. Але досі не можемо вибрати імені для дитини. Свекри наполягають, щоб називали на честь батька Олександром. Але я чула, що татове ім’я синові давати не можна. Пропоную назвати на честь мого прадіда Оксеном, але мати каже, що в нього було важке життя. Хіба можна з іменем передати дитині долю?”

 Ім’я впливає на характер і долю людини, стає символом нашого я, супроводжує від колиски до могили. Тож до вибору треба ставитися відповідально. Називати на честь покійних родичів не раджу. Для українців це давно стало традицією, тому імена повторювалися через покоління. Багато хто дивувався, що онуча, як і бабуся, мала нещасливий шлюб, помирала молодою чи зазнавала невдач у житті. За іменем ховається карма. Немовлят не можна називати на честь тяжкохворих, злочинців, самогубців і невинно убієнних.

“Сусідка почала поводитися дивно, пише 68‑річний Олексій із Полтавської області. Щось шепоче і плює на наше подвір’я. В дружини після цього з’явилися проблеми із серцем. Вона боїться сусідки. Коли та виходить на подвір’я, Наталія біжить до хати. Сусідка залякує: “Як я пороблю, то ніяка бабка не допоможе”. Син намагається кинути пити, але часто зривається. Пенсії маленькі. Старалися все надбати для дітей, вивчити їх. Але ні будинків, ні статків не нажили”.

 Найкращий захист молитва. Кропіть двір та оселю свяченою водою. Не бійтеся сусідки та її прокльонів. У відповідь помоліться за її здоров’я. Тоді людина не зможе зробити для вас нічого поганого. Син випиває через проблеми в особистому житті й безгрошів’я. Щойно покине зазирати в чарку, життя заграє новими барвами. Наступного року на нього чекає підвищення на роботі. Не звинувачуйте себе. Дали дітям усе, що могли. Тепер самі повинні подбати про себе. Наступний рік буде цікавий і багатий. Ледь встигатимете дивуватися й радіти.

“Понад чотири роки після декрету я шукала себе, розповідає в листі 39‑річна Юлія з Київщини. Пробувала сили в різних професіях, доки не зрозуміла, що хочу малювати. Чоловік допомагав. Дав гроші на матеріали, оплатив курси. Але щойно я пірнула в улюблену справу, в нашій сім’ї почали відбуватися дивні речі. Втратила контроль над дітьми, не відчуваю уваги й ласки від чоловіка. Він живе своєю роботою, а я своєю. Сваримося, почали спати в різних ліжках. Відчуваю себе наймичкою, а не дружиною”.

Біоенергетикиня запалює свічку. Обводить нею навколо фото жінки в червоній сукні на бретельках. На шиї золотий ланцюжок. Свічка розгорається, полум’я здіймається високо вгору.

 Якщо підете на самопожертву й відмовитеся від улюбленої справи нашкодите собі, але стосунки з коханим не покращите. Почуття чоловіка повернуться, коли почнете любити себе. У філософа Григорія Сковороди є влучний афоризм: “Коли хочу, щоб мене любили, сам перший люб­лю”. 2022 рік вимагає від нас здорового егоїзму. Більше часу присвячуйте собі, а не рутинним клопотам. Із сім’єю поїдьте на відпочинок.

“Донька покохала однокласника, пише житомирянка Олена Григорівна, 51 рік. Після школи вони два роки зустрічалися. Все йшло до весілля, доки Дмитро не зник. Поїхав на війну, ні з ким не порадившись, нікого не попередивши. Про Тоню забув. Вона почала зустрічатися з іншим. Іван освідчився, ми готувалися до весілля. Але в село повернувся Дмитро. До Тоні прийшов, ніби нічого й не було. Виправдовується, що боявся з нею підтримувати стосунки, щоб не лишити вдовою. Вона засумнівалася й наполягла, аби весілля скасували, хоча Іван чудова пара. Переконати її нам із батьком не вдалося. Розійшлася з майбутнім чоловіком заради хлопця, в якого вітер у голові”.

Вкладає в конверт фото білявки в спортивній кофтині. У вухах навушники, на колінах ноутбук.

 Дмитро зараз навряд чи готовий до створення сім’ї. Спочатку шукатиме роботу. Потім на кілька місяців поїде на заробітки. Вертатися на Донбас не буде, але з побратимами розпочне бізнес, що даватиме гарний заробіток. Наступного року зміните своє ставлення до нього. Війна зробила його відповідальним, терплячим і мудрим. У вашу доньку закоханий. Якщо дасте їм трохи більше часу, наступної зими розпишуться й почнуть жити разом. Онуків чекайте через півтора року.