Цієї зими Україна отримала важливу фінансову підтримку, яка убезпечить її від банкрутства. У Брюсселі 18 грудня було погоджено кредит у розмірі 90 мільярдів євро, залучений через єврооблігації. Цей ресурс дозволить Києву продовжувати виплачувати зарплати військовим і підтримувати оборону країни проти російської агресії.
Водночас європейським лідерам не вдалося досягти згоди щодо використання заморожених російських державних активів для так званого “репараційного кредиту”. Однак механізм єврооблігацій має свої переваги. Він дозволяє уникнути ризику післявоєнних юридичних позовів від Москви та не порушує принципи верховенства права і поваги до приватної власності в Європі. Крім того, цю модель фінансування легше повторно застосовувати в майбутньому.
Проте, поряд з позитивними новинами, виявилася і менш приємна правда: дії деяких європейських країн свідчать про пріоритет власних інтересів над потребами України. Це проявляється у дозволах на імпорт російського скрапленого газу для Іспанії, Нідерландів та Бельгії, а також у продовженні діяльності банків, таких як австрійський Raiffeisen та італійський Unicredit, на території Росії. Ці факти суперечать гучним заявам про підтримку України.
Яскравим прикладом стало блокування Бельгією планів Єврокомісії щодо конфіскації активів російського Центрального банку, які зберігаються в цій країні. Прем’єр-міністр Бельгії Барт Де Вевер, зіткнувшись із критикою, пояснив свою позицію: він просив європейських партнерів колективно гарантувати покриття можливих збитків Бельгії у разі судових позовів Росії за повернення цих коштів. Проте багато союзників України відмовилися брати на себе такі потенційні зобов’язання.
Додаткове занепокоєння викликає рішення Європи залучати кошти через ринки облігацій, а не безпосередньо з власних бюджетів. Це відбувається попри те, що сукупний річний ВВП континенту становить значні 17,9 трильйона євро. Такий підхід змушує задуматися про справжній рівень фінансової солідарності.
Провідні європейські лідери неодноразово наголошували, що підтримка України є екзистенційним питанням для безпеки всього континенту. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск прямо заявив: “У нас є простий вибір. Або гроші сьогодні, або кров завтра. Я говорю не лише про Україну, я говорю про Європу”. Ця риторика викликає питання: чому ж тоді Європа не готова фінансувати війну з власних джерел, а шукає кошти на ринках?
Насправді, багато провідних європейських урядів стикаються з власними значними дефіцитами та зростаючою заборгованістю. Це обмежує їхню спроможність надати пряму фінансову допомогу Києву. Французький президент Еммануель Макрон раніше попереджав, що конфіскація державних активів Росії може мати руйнівні наслідки для фінансової стабільності Європи.
Такий крок міг би бути сприйнятий як ризикований іншими суверенними інвесторами, такими як Китай, Саудівська Аравія та Катар. Їхній потенційний вихід з європейських ринків міг би спричинити катастрофічний тиск на процентні ставки та значно підірвати довіру до євро. Отже, збереження російських активів недоторканими розглядається як спосіб уникнути значних фінансових потрясінь.
Більше того, існували обговорення між представниками Кремля та Білого дому щодо можливого використання резервів російського Центрального банку як фонду для післявоєнної відбудови України. Таке політичне врегулювання долі цих активів було б неможливим, якби Європа вже зараз направила їх на фінансування війни.
Значну роль у дискусіях відіграла позиція прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні. Вона поставила під сумнів доцільність використання російських коштів саме для фінансування триваючої війни, пропонуючи натомість залишити їх для відбудови України після завершення конфлікту. Цей підхід підкреслює різні бачення майбутнього.
Отже, надавши Україні фінансову стабільність на зиму через єврооблігації, Європа одночасно зіткнулася з дилемою пріоритетів. Рішення використовувати ринкові механізми, а не власні резерви чи заморожені російські активи, свідчить про глибокі фінансові та політичні виклики всередині ЄС. Можливо, тепер, коли на кону стоять власні фінансові ризики Європи, це може спонукати до більш інтенсивних переговорів про мир та відбудову, ніж до пошуку постійних шляхів фінансування конфлікту.