14 березня 2024 року, о 22:30, до квартири Дмитра Нікіфорова увірвалися невідомі в формі СБУ. Зброя, камуфляж, балістичний захист – усе виглядало як справжня спецоперація. Але є нюанс: у них не було судової ухвали, понятих, а посвідчення показали так швидко, що розгледіти деталі було неможливо. Обшук провели, нічого не забрали, документів не залишили і зникли, щойно з’явився адвокат і поліція. Поліцейські, поспілкувавшись із “сбу-шниками”, швидко відступили, залишивши подружжя в шоці.
Спочатку виникло питання: це були реальні офіцери СБУ, які діяли поза законом, чи переодягнені бандити? СБУ на численні запити відповідала відписками типу “трава зелена”, а лише після тиску з боку депутатів визнала, що до Нікіфорова операцій не проводила. Це вказує на те, що в Службі могли знати про “перевертнів” у своїх лавах, але воліли мовчати.
Хронологія “слідства” ДБР
Дмитро подав заяву до Державного бюро розслідувань – органу, який за законом має розбиратися з такими випадками. Але те, що сталося далі, більше схоже на саботаж, аніж на розслідування. Ось хронологія, заснована на документах і свідченнях:
- 28 березня 2024: заява про злочин. ДБР її не реєструє, ігноруючи вимоги Кримінального процесуального кодексу (КПК).
- 12 квітня 2024: печерський суд змушує ДБР розпочати провадження.
- 21 травня 2024: Нікіфоров просить допитати хоча б його самого чи свідків. Відповіді немає.
- 16 липня 2024: суд знову втручається, вимагаючи від ДБР реагувати на клопотання.
- 13 вересня 2024: лист від ДБР: допит проводити не будуть, бо “недоцільно”, обмежившись безглуздим допитом поліцейських, які й так нічого не пам’ятають.
- 7 січня 2025: скарга до прокуратури. Відповідь: “Працюємо, таємниця”.
- 30 січня 2025: друга відповідь прокуратури: “Слідчому Гасанову дали вказівки, все в нормі”.
- 21 березня 2025: скарга до ДБР пересилається в те саме теруправління, яке саботує справу.
- 10 квітня 2025 – кульмінація: прокуратура заявляє, що Нікіфоров “не є потерпілим”, тому скаржитися не може, попри чітку норму ст. 55 КПК, де сказано, що права потерпілого виникають із моменту подачі заяви.
Результат? Рік минув, а жодної слідчої дії так і не проведено. Справедливість, схоже, залишилася лише на папері.
Система чи саботаж?
Мій досвід показує, що такі випадки – не виняток, а системна проблема. По-перше, ігнорування ДБР заяв і судових рішень свідчить про або повну некомпетентність, або навмисне затягування. Друге – позиція прокуратури, яка перекручує закон, щоб уникнути відповідальності, типова для структур, що захищають “своїх”. Третє – фігура слідчого Джангіра Гасанова, який, за даними, нещодавно отримав 2.7 млн грн компенсації за житло як переселенець із Луганщини. Такі суми в Україні рідко видають без “добрих стосунків” із керівництвом, що ставить під сумнів його об’єктивність.
СБУ, хоч і відхрестилася від обшуку, явно не поспішала допомагати. Мій досвід із подібними справами (наприклад, резонансні обшуки 2010-х) підказує: якщо в грі є “перевертні”, то або це внутрішні схеми, або зовнішній тиск. Тут, ймовірно, ДБР і прокуратура отримали сигнал “не чіпати”, щоб уникнути розкриття мережі.
Країна без закону?
Ця історія – не просто про одного підприємця, а про те, як правоохоронна система деградує. Якщо озброєні люди можуть уриватися в домівки без документів, а ДБР і прокуратура це прикривають, то де межа? Мій 30-річний досвід підказує: тенденція до безкарності силовиків може призвести до того, що вони стануть паралельною владою. Уже зараз видно, як окремі структури ігнорують суди й закони, а громадяни залишаються беззахисними.
Розумію, що ДБР не хоче це розслідувати. Але що робити з бандитизмом у погонах – не знаю. Без реформ, які зачеплять верхівку, і без публічного тиску ця система не зміниться.
Джерело: Олекса Шалайський