У безпрецедентному ударі по серцю російської енергетичної імперії українські дрони вивели з ладу 38% потужностей нафтопереробних заводів (НПЗ) країни, спричинивши скорочення виробництва бензину на 1 мільйон тонн у вересні. Цей дефіцит, який сягає 20% від внутрішнього споживання, оголює вразливість Москви перед асиметричними атаками, попри чисельну перевагу в ресурсах. Як повідомляє “Економічна правда” з посиланням на російське видання “РБК”, чотири ключові НПЗ – від “Кінефу” в Ленінградській області до об’єктів у Сиал, – зупинили випуск після серії ударів, залишивши Кремль у пастці власних санкційних обмежень.

Ця серія атак, що почалася влітку, перетворилася на стратегічний кошмар для Росії. За даними аналітичного агентства “Сиала”, станом на 28 вересня простоювали 38% номінальних потужностей первинної переробки – рівень, небачений з часів радянських криз 1990-х. “РБК” зазначає, що у вересні випуск бензину впав на 1 мільйон тонн, що еквівалентно втратам на рівні глобальної кризи 2020 року, але з локальним акцентом: дефіцит палива вже призводить до масового закриття АЗС і зростання цін на 15-20% у регіонах. Нафтогазовий гігант “Роснефть” та “Лукойл” зізнаються в “форс-мажорах”, але реальність жорсткіша: ремонти можуть затягнутися на місяці через брак імпортних запчастин, заблокованих західними санкціями.

Економісти, як-от Дмитро Марков з “РБК”, попереджають: “Російські нафтові компанії мало що можуть зробити, щоб згладити кризу”. Санкції ЄС і США, посилені влітку 2025-го, унеможливлюють швидке відновлення: ключові компоненти для НПЗ, від каталізаторів до електроніки, заблоковані. Удари по “Дружбі” та Афіпському НПЗ лише погіршили ситуацію, порушивши логістику. Результат – не лише паливний голод, а й тиск на бюджет: Москва вже витрачає мільярди на імпорт бензину з Білорусі та Казахстану, що підриває “енергетичну зброю” Путіна.

Цей ефект – не випадковість, а наслідок еволюції української стратегії. З початку 2025 року Київ посилив дронові атаки на нафтоінфраструктуру, зруйнувавши щонайменше 17% потужностей, за даними “РБК”. Для Росії, де нафта генерує 40% доходів, це удар нижче пояса: дефіцит палива загрожує логістиці армії, а зростання цін – соціальним заворушенням. Аналітики S&P Global прогнозують, що без швидкого ремонту економіка РФ втратить до 2% ВВП у 2026-му, прискорюючи “енергетичну втомленість” режиму.

Захід, спостерігаючи за цим, має переглянути санкції: заборона на “сірий” імпорт нафти, як пропонують у Брюсселі, може посилити ефект. Для Москви ж це нагадування: у війні на виснаження ресурси – не вічне благо. Якщо атаки триватимуть, “нафтовий щит” Путіна може тріснути, змусивши його шукати компроміс не на фронті, а за столом переговорів.