За два дні, з 29 по 30 вересня, в Києві було розстріляно понад 30 000 євреїв.

29 вересня 1941 року – дата, яка увійшла в історію України, як один з найбільш яскравих прикладів людської жорстокості. Бабин яр у Києві став братською могилою для більш, ніж 50 000 євреїв.

Сьогодні виповнюється рівно 80 років з того дня, як українська земля прийняла кілька тисяч невинних душ. І ми розповімо, якою була та нерівна битва не на життя, а на смерть.

Частини вермахту вперше увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. Ведені жагою знищити всіх тих, хто не зарахований до арійської раси, вони зробили перший крок на шляху до своєї мети. Місцем злочину став Бабин яр і психіатрична клініка, побудована неподалік.

“Есесівці” вивели кількох пацієнтів і, не моргнувши оком, розстріляли. Вчинок пояснювався до болю просто – душевнохворих вважали “людським сміттям”. 

Того ж дня кияни побачили оголошення, розклеєні по всьому місту. Нацисти вимагали, щоб всі євреї до восьмої ранку з’явилися в призначене місце зі своїми речами і документами. За невиконання наказу погрожували розстрілом.

Крім того, вони наказали кільком рабинам передати своїм парафіянам, щоб ті не боялися – їм лише проведуть санітарну обробку, а після відправлять в інший, більш безпечний населений пункт. Як ви вже здогадалися, зустріч повинна була відбутися в Бабиному Яру.

Відомо, що наприкінці вулиці, яка прилягала до яру, німці встановили ворота. Людей, які прийшли за наказом, пускали невеликими групами, відбираючи у них речі і документи. Нацисти з кийками гнали переляканих городян до ярів і вибудовували їх колонами на самому краю. На протилежному боці “могил” стояли кулеметники.

Кати не звертали уваги ні на жінок з дітьми, ні на людей похилого віку. Примітно, що під “конвеєр смерті” потрапили не тільки євреї – серед убитих були радянські військовополонені і комуністи-підпільники. Але їх було не так багато – більшу частину (близько 30-40 тисяч) становили саме Іновірці.

Бабин яр був обраний німецьким командуванням не просто так. Величезна кількість ровів і ярів полегшувала завдання вбивцям – не потрібно було рити могили. Очевидці тих днів у своїх мемуарах стверджують, що ті діяння зовсім не були схожі на розстріл. Це, скоріше, нагадувало безжальну машину, яка працює без зупинки. 

За кілька годин нацисти поховали понад 20 000 людей. Причому, поставилися до процедури з властивою їм педантичністю: поділили солдатів і на групи, де кожна займалася своєю справою. Одні розстрілювали, інші – укладали трупи, треті – перебирали речі.

В історичних джерелах сказано, що околиця Києва стала братською могилою не тільки для юдеїв. Масові розстріли тривали там до листопада і в ярах опинилися тіла підпільників, партизанів і в’язнів Сирецького концтабору:

• 10 січня 1942 року у Бабиному яру розстріляли матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, які були захоплені в полон.
• 18 лютого 1943 року – футбольна команда київського “Динамо”, яка брала участь у сумнозвісному “Матчі смерті”.

Там же було розстріляно учасників Організації українських націоналістів, які вже тоді боролися за незалежність України, а також 5 циганських таборів.

Точне число жертв встановити так і не вдалося. Офіційна цифра – 70 000 чоловік, але які історики стверджують, що кількість жертв склала більше 120-150 тисяч.