Поки українці намагаються виловити істину, котра прихована у політичній каламуті, шанси на військовий прорив суттєво зменшуються.
Водночас і Захід не дуже радує. Європа не збирається брати нас цілковито на буксир, адже там діє своя програма. Та й Америку попри її чималою мірою проукраїнські гасла з розряду політичного піару ми не дуже цікавимо. От і чек на повну суму 61 млрд доларів від США для України під сумнівом. Тамтешні проукраїнські експерти заявляють, що близько 90% його може залишитися в США.
Антиукраїнська виборча риторика Трампа впливає на його виборців. Вони дезавуйовані й зомбовані фанатичною довірою до нього. 54% з них звинувачують у війні однаково і Путіна, і Зеленського. 43% взагалі вважають, що НАТО вже два роки ховається під “фіговим” листочком. А ще 40% повністю приписують вину за війну в Україні Сполученим Штатам.
І все це накладено на, адресоване Зеленському, звинувачення у провокації першого імпічменту Трампа. Росія підживлює цю світоглядну фальсифікацію війни, в якій однаково винні слабка жертва і ядерний, з найбільшою територією у світі, агресор.
Плачуть “голі-босі” мільярдери
Катастрофічна нестача зброї в Україні, зрадницька стриманість партнерів вивела українців, здатних вловлювати тонкі політико-психологічні нюанси, на власні висновки, котрі вони оприлюднюють. Наразі ці узагальнення викладені у вигляді діалогу України з цивілізованим світом. Однак, чи можна назвати світ цивілізованим, якщо він байдуже споглядає щоденну руйнацію і жертви, що їх спричиняє кремлівський агресор миролюбній, світоглядно світлій, ресурсній України?
Отже, теперішні настрої українців у висновках:
“Українці:
– Дайте нам зброю, щоб перемогти росіян, поки вони не прийшли вас убити!
Колективний Захід:
– Добре, візьміть цих трьох “патріотів” (PETRIOT) і сотню “бредлі”, чекаємо звільнення Криму до кінця літа!
Українці:
– Це найбільший конфлікт з часів Другої світової війни, нам потрібно багато зброї! Дайте нам один відсоток свого бюджету, і вашим громадянам у перспективі не доведеться гинути на війні.
Захід:
– Хоча наша економіка значно більша за російську, ми фактично бідні! Подивіться на наших мільярдерів, які плачуть у трусах у Твіттері!
Українці:
– У вас на рахунках сотні мільярдів російських коштів, купуйте на них зброю.
Захід:
– Не можна просто заволодіти грошима геноцидної, наскрізь корумпованої, фашистської диктатури це питання цінностей!
Українці:
– Добре, тоді ми будемо робити свою зброю, щоб бомбити російську енергетику, щоб зупинити війну.
Захід:
– Як ви смієте!? Негайно зупиніться, бензин подорожчав на два центи, ми рішуче засуджуємо ваші дії!
Українці:
– Гм, то, може, ви самі могли б впровадити такі санкції, щоб Росія не могла наживатися на війні чи імпортувати запчастини, які нас вбивають?
Захід:
– Вибачте, ми повинні враховувати інтереси наших багатіїв і найбільш корумпованих режимів Європи. До речі, ми вам розповідали про важливість боротьби з корупцією?
Українці:
– Хрін з вами, ми самі заробимо, тільки не заважайте!
Захід:
– Ммм, про це… на жаль, нам довелося блокувати ваш експорт, бо наші фермери не вміють заробляти. Ми казали вам, ми бідні. До речі, чому ви досі не звільнили Крим?
Такий переклад українці зробили з міжряддя не виконаних обіцянок партнерів та відвертого стримування нашого спротиву. Як от, закликами не чіпати НПЗ московитів.
Те, як Захід може захищати реально, продемонстровано на прикладі відбитих ракетних атак Ірану на Ізраїль.
І, як запитує експрем’єр міністр України Володимир Гройсман у своєму оприлюдненому обуренні слабкою допомогою Заходу Україні, – “Що, кров українців менше вартує, ніж кров мешканців Ізраїлю?”.
Водночас, наша увага у першу чергу в бік Банкової. Як вона осмислює і планує вихід із війни?
То де ж та зброя?
А що ж у нас зі зброєю? Україна, на жаль, виробляє її в обмежених обʼємах: або за кордоном із партнерами, або на основі точкових проєктів усередині держави, або за рахунок волонтерів та ентузіастів.
На цьому тлі все більше не зрозумілою є поведінка нашого військово-політичного керівництва, залаштункове життя, котре поволі відкривається для загалу у суєті розслідування певних кримінальних справ.
Нагадаємо, рік назад у всіх на устах була компанія з постачання зброї “Львівський арсенал” через підозру, котру винесли їй правоохоронці, звинувачуючи у привласненні 1,4 млрд грн.
Історія почалась ще в листопаді 2022 року, коли Міністерство оборони України уклало контракт із фірмою “Львівський арсенал” на поставку великої партії вкрай потрібних мінометних пострілів 120 мм і 82 мм.
Сума угоди становить майже 1 мільярд 400 мільйонів гривень, або за офіційним курсом того часу майже 38 мільйонів доларів.
Уже відомо, що “Львівський арсенал” має експортну ліцензію в одній із країн Європейського Союзу, а незадовго до того компанія була внесена Кабміном в офіційний перелік так званих спецімпортерів зброї.
Поставки мали розпочатись уже в грудні 2022 року й повністю завершитись до кінця лютого 2023-го
Отже, за декілька днів після підписання договору колишній міністр оборони Олексій Резніков дав добро на здійснення передоплати за контрактом майже 100% суми угоди. Хоча до цього стовідсотково ще жодна угода наперед не фінансувалась. Поставки мали розпочатись уже в грудні 2022 року й повністю завершитись до кінця лютого 2023-го. От тільки на момент минулорічного літнього контрнаступу жодної міни за передоплаченим контрактом для ЗСУ не надійшло.
Тоді ж військове відомство почало з’ясовувати, у чому причини. І тут виплило щось дуже дивне: “Львівський арсенал” мав експортну ліцензію від фірми-постачальника з однієї країни ЄС, але самих мін у цій країні не було.
Вони лежали на складах у третій країні. Але ні “Арсенал”, ні його контрагент не отримали експортних ліцензій у цієї третьої країни до того, як взяти гроші в Міноборони.
Такий собі кругообіг нестиковок.
І, незважаючи на те, що “Львівський арсенал” вивів своєму постачальнику понад 400 мільйонів гривень, але мін не отримав ні в грудні, ні в січні, ні в лютому 2023 року.
Згодом Міноборони домоглося арешту грошей на рахунках “Арсеналу”.
Водночас, підприємство повідомило про те, що нарешті отримало експортні ліцензії і от-от мало розпочати поставку за своїм контрактом.
Не голка в сіні
Більше, ніж на пів року ця тема стихла. І днями знову ввійшла в інформаційний простір.
Як стало відомо від контрагентів компанії “Львівський Арсенал”, усі боєприпаси, які були зарезервовані та оплачені, насправді є.
Вони лежать на складах у Словаччині, однак українська сторона вже більше як півроку не вивозить їх звідти.
У відкритому доступі в Інтернеті є відеозвернення партнера “Львівського арсеналу”, співвласника словацької компанії SEVOTECH Олексія Хорошаєва до президента України Володимира Зеленського та міністра оборони Рустема Умерова з приводу незрозумілої ситуації щодо залежалої зброї, критично необхідної для потреб ЗСУ.
“Звертаюсь до президента України Володимира Зеленського та міністра оборони України Рустема Умерова з проханням забрати боєприпаси, які зараз знаходяться на території Словаччини, – каже Олексій Хорошаєв. – Ці снаряди були закуплені для Збройних сил України по контракту з українською компанією “Львівський арсенал”. Ці боєприпаси оплачені та готові до постачання в Україну. Починаючи з 7 листопада 2023 го року, генеральний директор словацької компанії SEVOTECH неодноразово звертався до директора “Львівського арсеналу” як до контрагента з вимогою негайно забрати снаряди та доставити їх в Україну, але “Арсенал” не зробив нічого, щоб даний товар був завезений в Україну. Після чого гендиректор словацької компанії SEVOTECH був вимушений написати звернення до президента, міністра оборони, заступника міністра оборони генерального прокурора, посла України в Словаччині, але, як бачите, снаряди до цього часу не перевезені в Україну.
Тож, ще раз звертаюсь до Володимира Зеленського та до Рустема Умерова з проханням втрутитися у цю дивну ситуацію та допомогти привезти боєприпаси до України. На сьогоднішній день я чітко розумію, що лише ви можете вирішити це насправді не складне питання”.
Додамо, що за даними Youcontrol, ТОВ “Львівський арсенал” володіє екс-нардеп Юрій Збітнєв.
Збагнути не важко, як дивні історії на межі криміналу про збої у постачанні зброї для потреб ЗСУ вмонтовані в політику.
Однак, не зрозуміло, як такі історії можуть межувати зі, скажімо, героїчними, як зазначив політолог Володимир Цибулько, “містичними операціями”, що їх часом проводить СБУ, зовнішня розвідка.
От знати б достеменно про кінцеву політичну мету таких штучних перешкод постачанню вкрай необхідних нашому фронту, для нашої ж оборони боєприпасів.
Бо виходить, що наші партнери можуть гальмувати з допомогою і на основі таких – от історій.
Але ж, шановний Захід, президент і міністри це не все населення України, а столичні вулиці Банкова Грушевського – це не вся українська територія. Там працюють у поті чола, здебільшого ті, хто знайде вихід із будь-якої ситуації і успішно подолає будь-які особисті ризики. А нам що робити?
Знайти стратегічний компас
Третій рік повномасштабної війни, а ми так і не зрозуміли, чи президент і уряд змогли осмислили нинішню ситуацію у політичній та економічній площинах як точку неповернення.
Адже питання створення власної промислової бази, в умовах майже ідеальних можливостей (йдеться про 2022 2023 роки), у порівнянні не лише з Англією періоду Другої світової війни, але й зі США, досі на старті.
Влада давно мала б стати мозковим центром, носієм прагматичного професіоналізму та математичних знань
Для того, щоб в Україні нарешті стався індустріальний стрибок, що дозволить брати більшу відповідальність за воєнну міць на себе, треба зробити найважче і майже неможливе зламати стереотип управління країною, як безкінечний креатив і політичну драматургію. Влада давно мала б стати мозковим центром, носієм прагматичного професіоналізму та математичних знань для точного вивірення і подолання викликів війни. Як у внутрішньому дворі, так і на зовнішніх перехрестях.
Якщо подивитись на поточну ситуацію з точки зору простої арифметики, цифр, бюджетів агресора і жертви, за якою нібито стоїть ресурсна сила обʼєднаного Заходу, то бачимо, що Росія продовжує нарощувати воєнну міць.
Воєнний бюджет України поточного року склав 22% ВВП. Це – 1,7 трильйони гривень або 46 млрд доларів (44 млрд євро), що становить майже 50% дохідної частини бюджету.
А Росія нинішнього року збільшує воєнні витрати майже на 80% до 10,8 трильйонів рублів (112,3 млрд доларів), плануючи ріст ВВП ще на додаткові 6%. Це майже удвічі більше, ніж було в минулому році.
Наприкінці минулого року президент Зеленський під час зустрічі з керівниками десяти ключових оборонних компаній США запропонував створити в Україні європейський оборонний хаб.
У пресрелізі того заходу зазначалось, що європейські компанії також готові прийти в Україну. Але були поставлені певні умови. Ми маємо довести, що подолали корупцію, здатні надійно працювати в умовах ризиків війни, і уряд спроможний побудувати прозору для союзників і ефективну для інвесторів стратегію воєнної економіки.
Звісно, опорою мають стати українські фінансові, організаційні та інтелектуальні можливості.
Мабуть, це і має бути одним із ключів до перемоги в умовах, коли російське ВПК працює в три зміни.
І, можливо, якби президенту Зеленському це вдалось, то у Заходу не залишиться жодних шансів відмовити Україні.
Адже й світ зараз перебуває на етапі зміни економічних циклів.
У глобальній економіці відбувається розширення інтенсивного виробництва зброї. І перехід Росії на воєнну економіку, продаж зброї та технологій терористичним і нестабільним режимам, може суттєво вплинути на цю зміну структури світової економіки.
Однак після згаданого заходу в США та розрекламованої декларації намірів пройшло півроку, а ми тут, в Україні, не побачили жодного кроку в нашому напрямку.
Отже, ні нова ідеологія мобілізації, ні загальмовані плани розвивати оборонні індустрії спільно з партнерами оптимізму не додають. І найбільш вразлива проблема воєнного виживання України залишається відкритою. Як і багато інших половинчастих, четвертинних та ще більш слабких рішень з боку США та ЄС щодо припинення агресії Путіна.
Водночас відсутність стратегічної визначеності оточення президента Зеленського, ставка на піар-радників, помічників без досвіду антикризових практик і знань воєнної економіки заблокували розробку навчальної стратегії економічного виживання в умовах війни. Коли холодний розрахунок мусить значно переважати імпровізації на ходу.