Джерело: блог політичного експерта Віктора Тарана на Цензор.НЕТ

Після опублікованою мною минулого тижня блогу щодо металургійного лобі у парламенті серед фракції “Слуга народу” історія отримала неочікуване продовження.
На мене вийшли представники брухтозаготівельної галузі які і запросили на свій мітинг, що відбувся 14 вересня біля будівлі Верховної Ради.

Під час спілкування з ними виявилось, що проблема у цій сфері набагато глибша і багатогранніша. Останні місяці у металообробній галузі триває війна довкола імовірної повної заборони експорту металобрухту. Участь у ній беруть водночас металурги, брухтозаготівельники та – екологи.

Всіх їх турбує одне питання – чи варто забороняти експорт брухту до Європи? Якщо так — на яких умовах і термінах? Якщо ні – як забезпечити сталість роботи металургійних підприємств країни?

Ну і найголовніше як у цій історії дотримуватись всіх екологічних стандартів?

Як стверджують представники профільного міністерства — якщо заборона і буде то це стане тимчасовим явищем, на яке Україна буде вимушена піти у разі якщо ЄС застосує нові екологічні норми. Збір металобрухту це частина циркулярної економіки. Це набагато більш глибоке питання, ніж торгівля або виробництв

Але на фоні цього протистояння в мене склалося враження, що поки йдуть глобальні “війни” страждатимуть як завжди українські галузі та їх працівники

Трохи поспілкувавшись з представниками крупних та дрібних брухтозаготівельних майданчиків почув те, чого зовсім не очікував почути! По перше, як виявилось у них прекрасні відносини з металургами, які теж зацікавлені не переривати налагоджену багаторічну співпрацю.По друге. вони говорили більше не про те, що заборона експорту брухту уб’є їх галузь, або наскільки стратегічно важлива їх праця. Зокрема у сфері екології, якою так переймається ЄС та українські міністри.

На їх думку, якщо галузь брухтозаготівельників зникне то як не дивно ситуація з екологією в Україні погіршиться. Адже у такому випадку той брухт, який вони збирають у малих та середніх містах чи ОТГ буду залишатися та ржавіти на землі. А це вже небезпека не лише грунтам, але й підземним водам. Ну і як не парадоксально — металурги теж лишаться без сировини. Адже у великих гігантів немає а ні логістичних можливостей, а ні додаткових ресурсів організувати ефективний процес збору лома в малих містах та віддалених ОТГ. І не в останню чергу через це середня ланка металургів їх повністю підтримує.Червоною лінією звучала теза – Уряд та профільні асоціації мають розробити такий алгоритм співпраці, який водночас захистить українські екологічні стандарти — екологічні інтереси та дасть можливість виконати наші зобов’язання перед ЄС.

Яким може бути вихід з цієї ситуації мають сказати фахівці. Сподіваюсь, найближчим часом на базі МінЕкономіки буде створена робоча група із залученням всіх зацікавлених осіб для того аби це питання було вирішене із врахуванням інтересів всіх сторін.