Як тільки Україна переможе у війні з Росією, ми підемо в Євросоюз. Нам доведеться працювати за європейськими та цивілізаційно визнаними правилами. Це значить, що держава виконуватиме роль арбітра в економічних питаннях, а не гравця. Про це у колонці для видання Forbes написав бізнесмен Костянтин Жеваго.

За словами підприємця, зараз в Україні не так.

За підрахунками Forbes Ukraine, у листопаді 2022 року частка перерозподілу ВВП через бюджет сягнула рекордних 78% проти звичайних для мирних часів менш як 40%. На державу працюють понад 6 млн українців або кожен третій працездатного віку.

Українські чиновники радикально збільшили свій вплив, бюджети та апетити. Держава контролює не тільки силовиків та соціальну сферу. Вона контролює банки, посилила вплив на ринок медіа, націоналізувала, наклала санкції або вилучила на період воєнного часу сотні приватних компаній.

Іноді це можна пояснити обʼєктивними причинами: війна, мобілізація ресурсів, сумнівні або навіть ворожі власники. А іноді такі рішення викликають подив та обурення.

Я не є нейтральним у цьому питанні. Повʼязані з моєю родиною компанії постраждали від цього одержавлення. Акції підприємства “АвтоКрАЗ” ніби тимчасово перейшли під контроль держави, що інакше як експропріацією я назвати не можу. Триває тиск на інші компанії.

Візьмемо, до прикладу, банківську систему України. У Європі неможлива ситуація, коли держава грає ключову роль на банківському ринку. В деяких країнах ЄС є держбанки, які мають сервісну функцію для підтримки експорту або втілюють політику уряду для підтримки економіки.

В Україні зараз державні банки надають всі можливі сервіси та контролюють та більш як 50% всіх послуг банківського ринку за підрахунками Центру економічної стратегії. А у разі націоналізації Sense Bank (колишній Альфа-банк) частка держави буде наближатися до 3/4 валюти балансу банківської системи України. А ще ж про свій банк мріє державна “Укрпошта”.

Згадаємо “ефективні” проєкти українських державних банків. “Укрексімбанк” та “Ощадбанк” фінансували держпідприємство “Вугілля України”. У підсумку воно збанкрутувало з мільярдними боргами, а гроші платників податків згоріли.

Були схожі історії з фінансуванням держбанками проєктів у сфері сонячної енергетики за часів Віктора Януковича. У підсумку майже всі гроші знов втратили, а далі фінансування приватних власників при приватизації державного “Укртелекому”, фінансування державними банками заводу “Кремнійполімер”. Державні банки це часто і корупція, і неефективність.

Чи безгрішні приватні банки? Звісно, ні. Але якраз тут роль держави як регулятора та арбітра важлива: професійні фінансовий та антимонопольний регулятори диктують правила гри, а приватний бізнес ефективно розподіляє гроші. Фінансування отримують найкращі проєкти, які дають найбільшу додану вартість, сплачують найбільше податків та створюють найбільше нових робочих місць.

Попри всі негаразди Україна залишається демократією. Ми все ще маємо свободу слова, відносно чесні президентські та парламентські вибори. У Росії та Білорусі цього немає, там диктатура. Але дуже схожа ситуація в економіці, там головну роль також відіграє держава. Я б не хотів, щоб наші політичні практики стали такими ж. Не буває демократії із майже цілком одержавленою економікою.

Це значить, що після перемоги над Росією державні банки мають бути продані. Тимчасово конфісковані компанії мають повернути власникам, а заарештовані та націоналізовані виставлені на аукціони.