6 лютого в селі Космач в Івано-Франківській області близько сотні людей перекрили дорогу на вʼїзді в населений пункт. Місцеві вийшли на імпровізований протест після того, як напередодні у Космачі проводили мобілізаційні заходи працівники ТЦК.

За словами селян, чоловіків почали забирати у військкомат просто з вулиць. Жінки висловили своє невдоволення, тому у Космачі вирішили провести зустріч із представниками ТЦК.

Однак вже наступного дня у місцевих чатах зʼявилися повідомлення, що мовляв у село направляються з новими рейдами шість машин ТЦК. Жінки вирішили завадити й зупинили одну із автівок, що в той час їхала повз. Водійкою виявилася жителька сусіднього села – Іванна Грепиняк, також у машині була її донька.

Іванна стверджує, що її з шестирічною дитиною побили місцеві. Натовп жінок, у руках яких були бити та різні залізні предмети, хотіли перевернути машину, бо прийняли водійку за представника військкомату.

Місцеві мешканці переконані, що їх спровокували навмисне. Голова Космацької територіальної громади Дмитро Мохначук наголосив у коментарі Укрінформ, що повідомлення про “шість машин ТЦК” – було фейковим.

“Так, я знаю, що людям накипіло, але таке спровокувати… Хто це спровокував, нехай розбираються спецслужби”, – заявив Мохначук.

У ТЦК коментувати події в Космачі відмовилися. На ситуацію в селі відреагували в Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

“Заворушення у Космачі були викликані фейковими повідомленнями про те, що планується роздача повісток приїжджими жінками. Антимобілізаційна істерія в соцмережах інспірована російськими спецслужбами. Їхня мета – розкол українського суспільства та дестабілізація українського тилу. Мобілізація життєво необхідний процес. Без достатньої кількості особового складу на фронті неможливо стримати російський натиск”, – ідеться у повідомленні.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Космачі й поговорила з місцевими мешканцями. Дізналася у людей, чому вони вийшли на протест і як зараз живеться у селі.

СКЛАДНІ ЧАСИ

Село Космач розташоване в Косівському районі за 35 км від міста Коломия в обіймах мальовничих гірських схилів. Перші згадки про нього датуються 1412 роком. Саме тут, за переказами, загинув легендарний ватажок опришків – учасників українського селянського повстанського руху в Галичині, на Закарпатті, Буковині – Олекса Довбуш.

Це одне з найбільших за кількістю населення та площею село в Україні. До початку повномасштабного вторгнення, кажуть місцеві, тут проживало близько 8 тис. людей. Космач має протяжність майже 25 км, тому щоб обійти село, треба витратити чимало часу. До населеного пункту кілька разів на день курсують автобуси – з Івано-Франківська, Коломиї, Косова. Поїздка обійдеться від 60 до 200 грн. Набагато дорожче добиратися таксі – понад 600 грн з Коломиї.

У село є два заїзди. Один із них на перехресті, куди 6 лютого місцеві жительки вийшли перекривати дорогу після повідомлення про можливий рейд працівників ТЦК. Тут же стоїть невелика автобусна зупинка, заправна станція з невеликою кавʼярнею і деревʼяним туалетом на вулиці, а аткож продуктовий магазин. Це так званий центр Космача. За сто метрів звідси знаходитьсчя сільська рада й ще кілька господарчих і продуктових магазинів.

З невеликої площі перед заправкою видно два храми з блискучими банями – золотими й срібними. Це найяскравіші плями серед дощової похмурої погоди. Понад тисяча місцевих мешканців – прихожани греко-католицької церкви.

Через рясний дощ перехожих тут важко зустріти. Більшість селян їздять машинами або велосипедами. Із магазину виходить чоловік у теплій картатій куртці. У руках несе пакети з продуктами – купив хліб, трохи цукру й круп.

55-річний Руслан Джураєв радо погоджується розповісти про Космач і пригощає кавою. Її готують у магазині, але сісти в приміщенні зараз не можна, тому стаємо під сходами біля заправки.

– Село гарне у нас, особливо літом, – розповідає чоловік і ставить сумки на бетон під накриттям. – Зараз біля шести тисяч тут живе людей. Часи такі складні пішли, що народу менше стало.

НЕПРИСТОЙНИЙ ЖЕСТ

Чоловік народився в Узбекистані. Його мати була родом із Космача, тому після розлучення з чоловіком повернулася назад в рідне село. Русланові тоді виповнилося 3 роки. Відтоді “козакую” в Космачі, зізнається.

Працює Джураєв у місцевій школі вчителем фізкультури. Про інцидент із ТЦК знає з розповідей односельчан і доньки, яка в той час, коли сталися сутички, якраз проїжджала повз натовп.

– Не знаю, як так сталося стихійно, що люди зібралися. Якраз у понеділок вранці (5 лютого. – Gazeta.ua) хлопець ніс мамі сумку на базар, допомагав, – згадує Джураєв. – Прийшли, а хлопця хапнули – і запакували в буса. Потім ще одного. Видно було, що хлопці призовного віку, але так не мало би бути. Спершу годиться дати повістку, а коли є порушення з його боку – тоді вже застосовувати міри. А це так, аби набрать.

Останні кілька місяців у Космачі загострилася ситуація з мобілізаційними заходами, за словами місцевих. Періодично чоловікам видають повістки, а деяких забирають просто з вулиць силою.

Від початку повномасштабного вторгнення більше 100 космачан пішли добровольцями на фронт. Шестеро місцевих чоловіків загинули, захищаючи державу в бою з ворогом. За два роки повномасштабної війни, каже Руслан, половина повернулися додому й знайшли законні причини не повертатися на фронт.

– У мене багато друзів воює. Навіть хто за кордоном був – повернулися сюди, коли все почалося, щоб взяти зброю й піти служити. Я сам три рази приходив у військкомат. За цих два роки багато хто вже втратив мотивацію. Пояснюють це бардаком в армії, урізанням зарплати солдатам.

Чоловік часто спілкується з космачанами, які перебувають на передовій. Зачитує переписку з одним знайомим, що на Донеччині: “Гірше просто нема куди”, “Тут все треба купити, крім автомата”, “Усе буде добре. Тепер пекло”, “Не можу в госпіталь попасти. Мене звідси не можуть вивезти”, “Аби я просив грошей у людей, яких пішов захищати? Це смішно”, – пише військовий.

– А потім ми дивуємося, чому люди не йдуть воювати, – говорить стурбовано Джураєв. – Тут навіть не про зарплату йдеться, а про ставлення до військових. Розвелося купа служб, які не можуть проконтролювати порядок у війську. Народ одразу не повстав, а напруження тягнулося якийсь певний період. Коли в понеділок вони гребли на базарі чоловіків, кажуть якийсь бус приїжджав, то жінки їх там перестріли, як вони виїжджали на Косів. Сварили десь там, викликали воєнкома. Той сказав: “Розходимося, а в пʼятницю зберемо збори. Вислухаю вас, поговоримо”.

Після цього жінки заспокоїлися й вирішили чекати пʼятниці, щоб висловити своє невдоволення діями ТЦК. Однак уже наступного дня у місцевому чаті хтось написав повідомлення про те, що буцімто ввечері планується новий рейд у Космачі.

– Сказали, що їдуть “тцкашники” і люди зібралися. Взяли в руки палиці й вийшли на це перехрестя, щоб захиститися, – розповідає Джураєв. – У той час із сусіднього села на “Нову пошту” їхала жінка з дитиною. А тут же бачите, яка дорога – болото. Водійка неакуратно загальмувала, і на людей пішли бризки. Її ніхто не зупиняв, але дорогою назад жінці зробили зауваження, щоб була обережною. Біля неї ще одна сиділа і дитина позаду. Ота збоку почала знімати й показувати непристойний жест. А люди вже знервовані й так – і пішло-поїхало. Жінку за кермом посіпали трохи, але дитину ніхто не бив, хоча водійка її перетягнула наперед до себе.

У соцмережах 24-річна Іванна Грепиняк – водійка машини – опублікувала допис, у якому стверджу, що після інциденту їй діагностували струс мозку. У її доньки виявили перебій носа. За словами Іванни, жінки запідозрили її у співпраці з ТЦК.

– Збори із воєнкомом були у пʼятницю, близько 300 людей прийшло. Вимоги були такі: щоб перестали ловити чоловіків на дорогах і гребти і навели порядок у війську. Казала одна жінка: “Хлоп пішов в село – і пропав, ніде його немає. Що до Бога на скаргу пішов?”, – говорить Руслан і робить ковток гарячої кави. – Мобілізувати людей треба, але спершу треба порядок навести у Збройних силах. Якщо вони будуть такими методами нищити народ – не знаю, чим то все закінчиться.

Руслан помітно зблід, а його очі враз почервоніли. Чоловік стримує сльози, але продовжує.

– Я люблю Україну, безмежно. Не можу передати, наскільки люблю Космач. Але нашу країну роками продають, – каже схвильовано він. – За 33 роки нанівець звели медицину, освіту, армію. Правоохоронну систему завалили. Колись, як я був шибеник малий, мене дільничний так ганяв, що не треба було ніяких камер. А зараз цих служб скільки розвелося, що нема з кого спитати. Чоловіки на фронті зараз воюють за те, що тут бардак. Докотилися до того, що державу розікрали.

СТОЛИЦЯ ВИШИВАНОК

У селі працює медпункт і ліцей, де навчаються понад 700 учнів. Багато космачан виїжджають на заробітки за кордон, але і в селі вистачає роботи. Туризм тут не надто розвинений, підйомників немає, але іноді люди приїжджають сюди відпочити й покататися на лижах.

– В основному вишивкою місцеві займаються – хто вручну, а в кого машинки є. Писанки виготовляють люди. Продають в інтернеті переважно або їздять на базар у сусідні міста й села. У Космачі в понеділок працює ринок від ранку, але вишиванок тут майже не продають, бо попит серед місцевих не той. Перекупи часто беруть у наших, щоб перепродати дорожче.

Неофіційно Космач вважають столицею вишиванок. Близько 70% вишитих виробів, які можна купити в Україні, це робота місцевих майстрів. У Космачі цим ремеслом часто займаються чоловіки.

У часи радянської окупації жителі села усіляко відстоювали свою незалежність. Підтвердженням тому було створення у 1944 році Космацької незалежної республіки. Тоді там стояло 19 сотень УПА. Однак республіка проіснувала недовго.

Також космачани опанували деревообробну промисловість, але в невеликих масштабах. Мають пилорами або виготовляють вікна й двері. Живуть люди не надто заможно, але й не бідують, каже Руслан.

– Але так як я поїздив трохи світом, то знаю, що буває й краще, – зауважує чоловік.

На початку 2022 року у Космачі люди приймали переселенців з окупованих і прифронтових територій. У Руслана в будинку жило восьмеро киян, які згодом виїхали за кордон. Зараз чоловік продовжує спілкуватися з ними.

Трохи вище навпроти католицької церкви й цвинтаря – могили місцевиї героїв, які загинули у боротьбі за Україну після початку Великої війни. Над землею поставили великі портрети молодих і дужих чоловіків у піксельній формі. Доріжки вкрили зеленим покриттям, схожим на газон.

Усього за кілька років повномасштабної війни загинуло шестеро космачан. На вітрі розвиваються синьо-жовті стяги, а у лампадках палають свічки. Сюди космачани приносять живі квіти.

ЗВІЛЬНЕННЯ ЗІ СЛУЖБИ

Поруч у ряд стоять магазини, біля яких люди припаркували автівки. Біля одного з кіосків зібралися жінки. Пʼють каву під парасольками й щось тихо обговорюють. На незнайомців дивляться з підозрою. Уже багато нещасть пережили, зізнаються жінки.

– Забирають усіх – ранених, списаних, – жаліється худорлява літня пані у чорній теплій хустці. – Вона їхала і обзивала людей всякими словами – то хіба це нормально?

– Чого правду не пишуть?, – питається продавчиня, що вийшла з магазину. – Дівчина йшла з лікарні – її заламали (працівники ТЦК. – Gazeta.ua), руки назад: “Фамілія?”. Вона ж каже, що дівчина, яка фамілія. Просто у неї походка така, то й наплутали з хлопцем. А у нас такий файний Космач – чоловіки наші воюють, а ми людям помагаємо. Чоловіка 1967 року теж заламали – то хіба ми живемо у 1990-х?

Жінки розповідають, що у засобах масової інформації не показують усієї правди. Запевняють, що насправді не бунтують проти мобілізації, а тільки хочуть, щоб усі відповідні заходи проводили згідно закону.

– Ми б і добровільно йшли, якби все було по-нормальному й справедливо. А так зброї не дають, нічого не дають. Так і сказали, що не допустимо сюди воєнних і будемо повставати. Розуміємо, що біда в країні, але треба ж міру знати.

– Раніше забирали, але не так жорстко. У понеділок і вівторок взагалі кошмар був, – пояснює ще одна космачанка, прізвище називати не хоче. – Мій чоловік пішов добровільно. Вісім місяців він воював на передку, Запорізький напрямок, і сказав, що якби там була справедливість – ніколи в житті б не залишив хлопців. Але так як справедливості ніякої – то за першої можливості законної звільнився зі служби.

Після повідомлення в чаті про можливий рейд ТЦК жінки розлютилися не на жарт. Напередодні в один із бусів хотіли забрати, за словами жителів села, чоловіка з інвалідністю – той має проблеми зі слухом і не розмовляє.

– Він на вигляд кремезний, а вони його скрутили, – каже космачанка. – У пʼятницю на зборах пообіцяли, що тепер буде все законно. Запитали у них, скільки у Косові працює у військкоматі – 63 чоловіка. Нащо їх там стільки – 20 там отако хватить? Як ти зарплату береш, сидиш у теплі, а таких нещасних хочеш брати?

ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ СЕЛА

Поліцейські 7 лютого відкрили кримінальну справу через побиття двох жінок та дитини у Космачі. Жителі села також подали заяви до правоохоронних органів. Також жителі села розповіли, що повідомлення у чаті про рейд ТЦК видалили у той же день, 6 лютого.

– Одна заява колективна, понад 100 підписів. Що це відео принижує честь і гідність села. Ще одна заява від жінки, що водійка начебто наїхала їй на ногу, – розповів ТСН керівник Косівського відділу поліції Павло Федій.

Заступник начальника Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Роман Боднар, пише “Суспільне”, розпочав збори у пʼятницю такими словами: “Усі згідні, що держава потребує оборони й захисту в цей момент? Бо якщо ні, то немає сенсу обговорювати. Є таке розуміння? Добре”.

“У нас часто мусується, що воює лише захід України. Шановна громадо, насправді – це зовсім не так. А якщо ми говоримо про вашу громаду, то це зовсім-зовсім не так. З Космацької територіальної громади мобілізували 1% жителів, з них – восьмеро переселенців”, – додав Роман Боднан.

Він також запевнив, що 5 лютого у Космачі працівники ТЦК вручали повістки у селі. Робили це з дотриманням чинного законодавства, а у Космацькій громаді – найменше призваних на одиницю населення в області.

– Ми тепер безсилі, бо говоримо одне – а розповідають друге. Жінки на зібрання прийшли юридично підготовлені, – каже жителька. – Але цього всього не показали, а тільки вирізки, як кричать. Уже ніхто не вірить, навіть не знаємо, що можна зробити, щоб люди знов були мотивовані йти добровільно на фронт.

Від початку великої війни понад 120 жителів громади пішли на фронт, розповів “Суспільному” голова Космацької громади Дмитро Мохначук. Зараз захищають Україну 43 людини з Космача і 15 осіб з інших сіл громади.

– Громада не проти мобілізації, громада – за перемогу, за Україну, повірте мені. Космач – дуже патріотичне село і, напевно, буде. Не те, що, напевно, а обов’язково буде. Дуже багато допомагають як волонтери, так і люди. Наші хлопці воюють, маємо шість загиблих героїв. Але люди хочуть, щоби все було у правовому полі, – сказав Мохначук.