Початок 2024 року ознаменувався низкою симптоматичних подій, що мають вплинути на світові центри розробок і виробництва компонентів мікроелектроніки. Це одна із найбільш чутливих галузей сьогодні, оскільки компоненти мікроелектроніки (частіше ми їх називаємо “чипи”) потрібні при виробництві практично усіх видів сучасної зброї. Один лише безпілотник містить від 1,5 тис. до 3 тис. мікропроцесорів.

Найбільшою сенсацією стало повідомлення, що Китай відмовляється від іноземних чипів. Зокрема, у квітні цього року провідні телекомунікаційні гіганти Китаю отримали розпорядження до 2027 року відмовитися від іноземних чипів, особливо критично важливих для телекомунікаційних мереж країни.

Міністерство промисловості та інформаційних технологій Китаю наказало державним операторам мобільного зв’язку перевірити свої мережі на наявність не китайських напівпровідників та визначити термін їхньої заміни. Фахівці зауважують, що це перший випадок встановлення конкретних дедлайнів.
Рішення китайського уряду потенційно завдасть удару по прибутках американських гігантів Intel та AMD. А ще зовсім недавно, 2023 році Китай був найбільшим ринком Intel і забезпечив понад 27 відсотків загального доходу компанії.

Втрачені надії

Спробуємо розібратися, які політичні інтереси стоять за цим рішенням Пекіну. Передовсім, мова може йти про наміри до 2027 року встановити контроль над Тайванем, який є найбільшим у світі постачальником найпотужніших компонентів мікроелектроніки (чипів від 14 нанометрів та більш потужних). Ймовірно, таким чином Китай хоче встановити своє домінування у сфері високотехнологічних виробництв, зокрема, сучасної зброї.

Однак цей крок може мати й інше, не надто оптимістичне для Пекіну пояснення. Він вимушений і зроблений після того, як остаточно розвіялися сподівання Китаю на вирішення своїх економічних проблем через продовження співпраці з Європою і США. Схоже, що на перемовинах китайського лідера з прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте у березні та канцлером Німеччини Олафом Шольцом у квітні цього року щось пішло не так як би хотілося китайській стороні.
Наприкінці зустрічі Сі заявив Рютте, що розрив промислових ланцюжків приведе до конфронтації та протистояння це нечуваний рівень риторики для завжди делікатної Піднебесної, а головною причиною заяви напевно стало обмеження експорту до Китаю передових чипів нідерландської ASML, гіганта з виробництва машин для друку чипів у літографії 14 нм або нижче, що у 2023 році з продажів до Китаю отримав 15% усіх своїх доходів.
Що стосується позиції Німеччини, то слід зауважити, що масовані удари Ірану по Ізраїлю “дивним чином” збіглися з початком візиту канцлера ФРН Олафа Шольца, який прибув до Китаю 14 квітня 2024 року. Ця акція виглядає не так випадковим збігом обставин, як скоординованим кроком антизахідного табору. Якщо безпосередньо Пекін декларує бажання розв’язати свої проблеми мирним шляхом, то акт нападу є певною погрозою Заходу: якщо не буде можливим досягти цілей без війни, буде війна хоч в Європі, хоч на Близькому Сході, хоч в Азії. Збіг початку візиту з атаками Ірану також мав стати важелем додаткового впливу не тільки на Берлін, але й на Париж на початку травня Сі прилетить до Макрона на “важливу розмову”.

Щоб доповнити картину китайсько-європейських відносин, слід додати, що Велика Британія з початку 2024 року припинила продажі напівпровідників Китаю, а ще раніше кілька країн, включаючи США, Нідерланди та Японію, домовилися співпрацювати, щоб обмежити доступ Китаю до високотехнологічних напівпровідникових технологій.
Тому намір Китаю у питаннях виробництва зброї орієнтуватися на власні повні цикли є, скоріше, наслідком невдач у зовнішній політиці, ніж свідомим рішенням, орієнтованим на здобуття певних переваг у майбутньому.

Заміна лідера

Рішення європейців та американців про згортання співпраці з Китаєм має вже певну історію. Основні події були у другій половині 2023 року. Варто нагадати, зокрема, телефонні перемовини 9 грудня між міністеркою торгівлі США Джиною Раймондо та міністром промисловості Японії Ясутоші Нісімурі, результатом яких стало спільне рішення відрізати Китай від потужних напівпровідникових технологій. На цьому тлі японська компанія Rapidus уклала контракт з американською IBM на виробництво 2-нанометрових чипів.

Сказати, що Сі був розлючений майже нічого не сказати. Бо вже 12 грудня КНР зі скаргою на США звернувся до Світової організації торгівлі через критичний вплив американської політики обмеження китайської галузі мікроелектроніки.

Але й це ще не все. Бо у 2023 році Білий дім добре “попрацював” в Індії, забезпечивши відтік саме в цю країну потужних інвесторів та й виробників напівпровідників. В результаті, вже на початку березня Bloomberg підрахував, що Індія почала рішуче обганяти Китай, стаючи найкращим експортером електроніки на світовому ринку, а США і Британія почали частіше замовляти напівпровідникову продукцію в Індії.
Крім того, видання зауважило цікаву обставину: виробники отримують в Індії значні, часом безпрецедентні державні преференції, серед яких знижені податкові ставки, купівля землі під будівництво заводів за спрощеною процедурою, часткове держфінансування проєктів тощо.
На тлі значної західної підтримки Нью-Делі у середині березня цього року оголосив про розвиток цілої екосистеми виробництва чипів, включаючи їх проектування, тестування та виробництво.
Нинішня турбулентність ринку чипів спричинена, з одного боку, значною концентрацією виробництв мікроелектроніки, а з іншого викликана загостренням конфліктності у світі, що стало наслідком нападу Росії на Україну. Певною мірою, нервовість Пекіну пов’язана з новим рівнем тиску з боку США та Європи, які вимагають покласти край цій війні.

На середину червня 2024 року призначені потужні перемовини “з українського питання”. Паралельно з обговоренням української формули миру в Женеві очікується також консолідація антизахідного блоку під проводом Китаю з метою усіма можливими способами посадити Київ за стіл мирних перемовин на умовах Москви.
Як бачимо, саме Україна перебуває в епіцентрі планетарних подій, але чи зможе вона отримати зиск від нинішньої ситуації, у тому числі для забезпечення своїх економічних інтересів?

Багатообіцяючі проекти

До розпаду СРСР на території України була зосереджена досить потужна мікроелектронна галузь та власне виробництво напівпровідників. У ній працювали близько 200 тисяч фахівців, а це сотні підприємств та науково-дослідних установ. Нині у цій галузі – повний занепад та менше однієї тисячі працівників.
На думку в.о. директора Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України Віктора Мельника, ситуацію ще можна врятувати. Якщо почати нарощувати виробництво та розробки кількох критичних компонентів мікроелектроніки. Під час виступу в НАНУ наприкінці 2023 року він зауважив, що при цьому слід орієнтуватися на розвиток міжнародної співпрацю. Але для її початку необхідно продемонструвати власну здатність рухатися вперед.
“Точкою входу” в ринок сучасної мікроелектроніки, зазначив В. Мельник, має бути організація власного виробництва. Відповідний центр коштуватиме орієнтовно 12 мільйонів доларів, а річні витрати на його утримання становитимуть близько одного мільйона доларів. Водночас, ці витрати швидко окупляться.

За підрахунками вітчизняних фахівців, за рік на такій фабриці можна виробляти продукції на 100 мільйонів доларів. Йдеться про вироби з переліку, який вже визначено споживачами. Випуск перших прототипів може відбутись через 12 місяців після початку фінансування, а на серійні партії мікроелектронних пристроїв можна вийти через 18 місяців. Постійний персонал такої дрібносерійної фабрики може складати 2025 осіб, також до виробництва можуть бути долучені близько 2030 стажерів.
Паралельно з академічними установами стимулювати розвиток вітчизняної мікроелектроніки планують і в українському уряді. У грудні 2023 року своє амбітне бачення подібних планів представило Мінцифри.
Зокрема, в Україні планується створити мережу компаній fabless (компаній, що не мають власної фабрики) автоматизованого проєктування мікросхем, що дасть змогу вийти на ринок чипів і зайняти позицію на глобальному ринку напівпровідників. Її виробничі потужності можуть становити до 50 тис. мікросхем на місяць протягом трьох років після запуску проєкту. Про це заявила заступниця міністра цифрової трансформації з питань євроінтеграції Валерія Іонан на Презентації глобального інноваційного бачення України. Зі свого боку віце-прем’єр-міністр міністр цифрової трансформації Михайло Федоров заявив, що 2024 року Мінцифри планує розробити і презентувати український чип.
Те, що НАНУ й Мінцифри генерують перспективні ідеї, дуже важливо й позитивно. Проте, виглядає поки що фантастикою. Враховуючи нашу неймовірну відсталість. Звісно, можна знайти позитивні приклади, коли, згідно з даними радника директора, головного конструктора КПСП “Арсенал” (підприємство ракетної галузі), члена-кореспондента НАН України Миколи Лихоліта, підприємство разом з Інститутом фізики напівпровідників створили декілька типів фотоприймачів різного призначення. Але це крапля у морі, і наблизитися до виробництва чіпів 14-нанометрів “Made in Ukraine” поки що просто нереально.

Чи є шанс?

Переділ ринків і розвиток виробництв у сучасному світі відбувається дуже стрімко. Попередній період характеризувався високою концентрацією виробництва потужних напівпровідників на Тайвані. Інші приклади такої концентрації – це Нідерланди з ASML, що контролюють передову літографію, а також Південна Корея, яка постачає 40% систем пам’яті. Така монополізація створила значні ризики, про які красномовно свідчив дефіцит мікрочипів, з яким нещодавно зіткнулися виробники електроніки у всьому світі.
Глобальна загроза, що виникла у зв’язку з можливою атакою КНР проти Тайваню, змусила Захід реагувати швидко і рішуче. Гордістю невизнаної острівної держави є виробничий гігант Taiwan Semiconductors Manufacturer Company (TSMC), який відіграє настільки вагоме значення у світі, що з його гендиректором Моррісом Чангом особисто зустрічається президент США Джо Байден. Поспішають сьогодні усі, включно США, які вже домовилися із Тайванем про будівництво заводу в Арізоні з пакетом інвестицій у $40 млрд.

Кризові явища у світовій мікроелектроніці дають Україні шанс скоротити наше відставання у високотехнологічних галузях. Ми могли б піти шляхом, схожим на індійський. Тобто, розробити привабливі умови заходу на ринок компаній з Європи та Азії. А почати з простого систематизації закупівлі компонентів мікроелектроніки та початку збирального виробництва. З поступовим збільшенням інвестицій та паралельним створенням умов для розширення виробництва. До речі, такий підхід ніяк не суперечить ідеї заснування власного виробництва за ініціативою Інституту фізики напівпровідників НАНУ. Фактично, йдеться про створення вітчизняного “інтегруючого хабу” як для українських, так і закордонних зацікавлених компаній.
Варто лише пам’ятати, що мікроелектроніка дуже чутлива й делікатна справа, яка здатна “видати” результат не сьогодні-завтра, а лише через кілька років. Тож її розвиток може стати свідченням, що українська держава навчилася дивитися у майбутнє. Як показують останні новини галузі, так вже роблять США, Китай, Індія, та й багато інших країн світу.