В ніч на 9 січня столиця України пережила один з наймасштабніших ударів по своїй енергетичній системі. Наслідки атаки відчуваються й досі: більша частина Києва залишається без електропостачання, а десятки будинків потерпають від відсутності опалення. Ця криза спровокувала не лише масштабні руйнування, але й хвилю взаємних звинувачень між центральною та міською владою.
Після ворожого удару місто опинилося під вогнем критики з боку представників центральної влади. Президент, міністри, провладні медіа та блогери звинувачують Київську міську владу в недостатній підготовці до таких атак. Навіть відомий будівельник Юрій Голік, який раніше зник з публічного простору після розслідувань, висловився щодо управління містом.
Щоб зрозуміти ситуацію, важливо розмежувати сфери відповідальності. За електропостачання в Україні відповідають Міненерго та «Укренерго». Теплопостачання перебуває у віданні міських служб, зокрема КП «Київтеплоенерго», а за водопостачання та каналізацію – «Київводоканал».
Загроза знищення критичної інфраструктури була очевидною протягом усієї повномасштабної війни. Проте, з 35,9 млрд грн, передбачених на захисні споруди для «Укренерго» та Агентства відновлення у 2023–2024 роках, було використано лише 18,71 млрд грн. Це викликає питання щодо ефективності фінансування та виконання робіт.
З понад сотні високовольтних трансформаторів «Укренерго» лише 50% мають другий ступінь захисту від дронів, на що витратили 250 млн. Щодо приблизно 3,5 тисячі трансформаторів середньої напруги, Міненерго відкрито заявляє про неможливість їхнього захисту. Ці факти свідчать про значні прогалини у фізичному захисті енергооб’єктів країни.
На тлі кризи влада активно рапортує про відкриття «Пунктів незламності», ідея створення яких належить колишньому заступнику голови ОПУ. Проте, ці пункти призначені лише для тимчасового перебування, а не для цілодобового розміщення людей, які можуть залишитись без опалення. Це ставить під сумнів їхню ефективність у разі тривалої кризи.
Додаткову складність створює система управління столицею, де голови районних адміністрацій, призначені центральною владою, часто саботують розпорядження мера. Це призводить до втрати керованості в місті, як показала поточна криза. Районні адміністрації виявилися неспроможними належним чином організувати забезпечення мешканців водою, теплом чи електрикою.
На початку кризи виникла паніка через масове зливання води з опалювальних систем у будинках, що в суспільстві часто асоціюється з катастрофою. Фахівці пояснювали, що, наприклад, у «хрущовках» замерзання системи можливе лише через кілька діб, та й то малоймовірно. Київські тепловики, ймовірно, діяли на випередження, зливши воду з 6 тис. з 13 тис. будинків; поступово опалення повертають, і на 16 січня без нього залишалося 67 будівель.
Водночас заяви про непідготовленість Києва до зими, озвучені високопосадовцями, викликають подив. Наприклад, прем’єр-міністр зазначав, що Харків готувався краще. Однак Київ має розвинену мережу теплової генерації, включаючи 183 котельні та дві ТЕЦ, а 10 січня «Київтеплоенерго» вже розгорнуло 18 мобільних котелень у лікарнях, маючи всього 69 таких установок.
Ця криза виявила глибокі системні проблеми у взаємодії між центральною та місцевою владою. Відсутність ефективного діалогу, бажання перекласти відповідальність і приховати недоліки в державному управлінні, особливо в енергетичному секторі, б’ють по здатності держави протистояти агресії. Мер Києва зауважив, що президент жодного разу не зустрічався з ним за чотири роки війни.
Лише 15 січня відбулася селекторна нарада за участі президента, де вперше зібралися представники як центральної, так і місцевої влади. Мер Києва закликав припинити публічні взаємні звинувачення, вважаючи їх деморалізуючими. У відповідь пролунали закиди щодо його заяв про можливу евакуацію, що лише підтверджує триваючу напругу та відсутність злагодженого механізму управління.
Поточна ситуація підкреслює критичну потребу в єдності та ефективній координації всіх гілок влади. Лише спільними зусиллями, заснованими не на емоціях чи політичних амбіціях, а на спільній меті, можна успішно долати виклики війни та забезпечувати стабільність у тилу.