У залі Нобелівського інституту в Осло панувала напруга, яку можна було розрізати ножем. Коли норвезький комітет оголосив лауреатом Премії миру 2025 року лідерку венесуельської опозиції Марію Коріну Мачадо за “нескорений опір авторитарним режимам у Латинській Америці”, світ видихнув – але в Білому домі, ймовірно, навпаки. Дональд Трамп, який напередодні ще раз наголосив у Twitter на своїй “незаперечній заслузі миру”, не потрапив до списку. І тепер Норвегія, як і вся Європа, затамувавши подих, чекає на реакцію переможеного кандидата. Чи стане це початком нової “торговельної війни” з Осло – і як це відіб’ється на підтримці України, яка й досі тримається на західних “дотаціях”?
Цей момент – не просто чергова нобелівська драма, а дзеркало глобальної геополітики, де особисті образи Трампа переплітаються з стратегічними інтересами. Норвезький комітет, відомий своєю незалежністю, уже давно став мішенню для спекуляцій. Ще влітку 2025-го, коли Трамп вдруге переобрався президентом, його прихильники масово лобіювали премію, посилаючись на “мирні ініціативи” в Україні та на Близькому Сході. Але аналітики, як-от Гаральд Стангелле з норвезької газети “Aftenposten”, попередили: перемога Трампа стала б “найбільшою несподіванкою в історії Премії миру” – і потенційним ударом по репутації комітету. Натомість вибір Мачадо – жінки, яка кинула виклик диктатурі Ніколаса Мадуро, – виглядає логічним: це сигнал про глобальний опір авторитаризму, від Венесуели до Москви.
Але для Норвегії це не просто академічний вибір. Стангелле, чиї колонки часто цитують у Брюсселі, прямо пише: Трамп може “помститися” економічно. Уявіть: підвищення мит на норвезьку рибу, алюміній чи газ – ключові експортні товари, що становлять 10% ВВП країни. Або тиск на НАТО: Трамп уже погрожував “викинути” союзників, які “недоплачують” (Норвегія, попри скромний бюджет, витрачає 2% ВВП на оборону, але Трамп може вимагати більше). У найгіршому сценарії – оголошення Осло “ворогом” у торговельних війнах, як це було з ЄС у 2018-му. “Трамп не забуває образ”, – зазначає Стангелле, посилаючись на джерела в Білому домі.
Ця “помста” – не гіпотеза, а патерн. З моменту повернення Трампа до влади в січні 2025-го його адміністрація вже ввела 25% мита на імпорт з Канади та Мексики за “недостатній контроль міграції”. Європа, включно з Норвегією, – наступна черга, якщо Осло не “підкориться”. Економісти з Oslo Economics прогнозують: у разі ескалації норвезький експорт до США може впасти на 15%, що вдарить по 50 тисячам робочих місць. Прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре закликав комітет “бути готовим до наслідків”, але в кулуарах урядових кабінетів панує тривога: Норвегія, як член НАТО, не може дозволити собі “торговельний бійкот” з Вашингтоном.
Але справжня міна уповільненої дії – вплив на Україну. Трамп, який неодноразово критикував “безкінечну допомогу” Києву (понад 100 мільярдів доларів з 2022-го), може використати нобелівську “образа” як привід для скорочення підтримки. У своєму твіті від 9 жовтня він уже натякнув: “Нобелівський комітет ігнорує справжніх миротворців, як я, який зупинив би війну в Україні за 24 години. Час переглянути пріоритети – і бюджети”. Аналітики Atlantic Council попереджають: якщо Трамп “помститься” Норвегії, це сигнал для всієї Європи – скорочення допомоги Україні може стати інструментом тиску на “недружніх” союзників. Для Києва, де фронт тримається на західних поставках, це означатиме не лише менше зброї, а й політичну ізоляцію: Трамп уже погрожував “заморозити” переговори з Путіним, якщо Європа не “доплатить”.
Цей епізод – ілюстрація, як особисті амбіції Трампа перетинаються з глобальною безпекою. Норвегія, як хранителька Премії миру, ризикує стати жертвою “американського реваншизму”, а Україна – ще одним заручником. Якщо Осло не знайде дипломатичного виходу (наприклад, через приватні переговори з Вашингтоном), ми можемо побачити ланцюгову реакцію: від торговельних бар’єрів до перегляду НАТО. Поки Мачадо отримує премію за опір диктаторам, світ нагадує: мир – це не тільки нобелівські нагороди, а й готовність протистояти таким, як Трамп, чиї “мирні ініціативи” часто виявляються інструментами тиску. Час покаже, чи вистоїть Норвегія – і чи втримає Європа єдність перед новим викликом з Атлантики.