Її вручення це історія про людей, які спільно протистоять злу, про дисидентське гасло “За нашу і вашу свободу” і про те, що історія повторюється і ми знову протистоїмо темним силам, каже правозахисниця Олександра Матвійчук

 Центр громадянських свобод, заснований 2007 року, відомий правозахисними ініціативами. Найперше серед них згадується “Євромайдан SOS” правова барикада, зведена під час Революції гідності, каже 39-річна Олександра Матвійчук, українська правозахисниця, голова організації, яка отримала першу для України Нобелівську премію. Нагороду розділили з правозахисником із Білорусі Олесем Біляцьким і російською правозахисною організацією “Меморіал”.

 Запустили нашу ініціативу у відповідь на брутальний розгін студентської демонстрації 30 листопада 2013-го. Протягом усіх трьох місяців протесту ми працювали 24 години на добу, рятуючи людей від переслідування по всій країні. Надавали правову допомогу громадянам, яких били, катували, заарештовували, викрадали, фабрикували стосовно них кримінальні справи. На той час ми об’єднали кілька тисяч людей, що дало змогу опрацювати 16 тисяч запитів про допомогу. Центр громадянських свобод був першою правозахисною організацією, яка відправила мобільні групи для документування воєнних злочинів у Крим та Донецьку й Луганську області.

На чому зосередилися після Революції гідності?

 Російсько-українська війна почалася не в лютому 2022-го, а в лютому 2014-го. Нині здається логічним, що після падіння авторитарного режиму Віктора Януковича РФ розпочала бойові дії, але взимку 2014-го, коли ми збирали наші перші групи, не вірили, що почалася війна. Протягом восьми років ми концентрувалися на справах, коли людей викрадали, катували, тримали в полоні, вбивали. Я особисто спілкувалася з кількома сотнями громадян, які вийшли з полону. І вони розповідали, як їх ґвалтували, били, забивали в дерев’яні ящики, змушували писати власною кров’ю, та інші жахливі історії.

Прикладом нашої роботи є кампанія #SaveOlegSentsov, яку ми запустили, після того як український режисер оголосив голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів. Щоб ця справа набула розголосу на міжнародній арені, ми залучили активних людей, групи, організації в 35 країнах світу. Вони вписали цю проблему в міжнародний порядок денний, вийшовши на демонстрації у своїх столицях та великих містах із вимогами не до абстрактного Путіна, а до власних урядів. Акцентували на тому, що ті мають зробити для звільнення Олега Сенцова та інших українських політв’язнів. У тому, що у вересні 2019 року Сенцов і ще 34 політв’язні повернулися додому, є величезна заслуга тих тисяч людей, які протягом цієї кампанії доєднувалися до колективних дій.

Ви отримали Нобелівську премію миру спільно з білорусом та російською правозахисною організацією. Думки українського суспільства розділилися: хтось вбачає в цьому російський наратив про “три братні народи”, хтось навпаки вважає це за честь. Як ви до цього ставитеся?

 Історія з врученням Нобелівської премії миру в жодному разі не має звучати як радянський наратив про “братні народи”. Наша позиція чітка: Росія агресор, Білорусь так само. Більшість росіян підтримує цю війну й нестиме за це історичну відповідальність. Що ж до російського “Меморіалу” то це люди, з якими ми працювали протягом багатьох років до початку війни. Вісім років вони називали речі своїми іменами, війну війною, допомагали нам усі ці роки витягати з російських тюрем громадян України й робити так, щоб ці в’язні дожили до звільнення щоб до них допускали незалежних адвокатів, надавали їм медичну допомогу, щоб ми знали, де їх утримують. Велику кількість практичних речей у роботі з українцями, які опинилися в полоні, ми робили разом із членами “Меморіалу”.

Вручення Нобелівської премії це історія про людей, які спільно протистоять злу, про дисидентське гасло “За нашу і вашу свободу” і про те, що історія повторюється і ми знову протистоїмо темним силам у вигляді Російської Федерації, яка намагається відновити радянську імперію. Котра, як і попередня, зазнає поразки.

Як оцінюєте факт надання Нобелівської премії українській організації? Яке значення має Нобелівка для України?

 Це Нобелівська премія миру під час війни, яка завдає величезного болю українцям. Ми документуємо цей біль. Я знаю, про що говорю, бо з початком повномасштабного російського вторг­нення спільно з партнерами по ініціативі “Трибунал для Путіна” ми задокументували 21 тисячу епізодів воєнних злочинів. Це умисне знищення шкіл, лікарень, церков, житлових будинків. А ще обстріли евакуаційних коридорів або гуманітарних місій, які намагалися прорватися в оточені російськими військами населені пункти для надання допомоги. Це жахливі злочини на окупованих територіях викрадення, катування, вбивство, ґвалтування чоловіків, жінок, дітей. Це спроба Російської Федерації зламати опір українців. Те, що ми нині переживаємо, наслідок тотальної безкарності, яку Росія мала протягом десятиліть. Такі ж воєнні злочини вона чинила у Грузії, Молдові, Сирії, Лівії, Чечні. Ніколи не була за це покарана. Росіяни навіть уникли відповідальності за використання хімічної зброї проти цивільного населення в Сирії. Вони вірять, що можуть робити все, що хочуть. Настав час розірвати це коло безкарності, притягнути Путіна, Лукашенка та інших воєнних злочинців до відповідальності. Ми працюємо над цим документуємо злочини, промотуємо створення міжнародного трибуналу. Нобелівська премія миру надає унікальну можливість зробити наше слово видимим.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”