Політологи припускали заміну чинного премʼєр-міністра Дениса Шмигаля, аналізували інформацію про ймовірні наступні кадрові зміни, зокрема й обговорюване протягом кількох останніх місяців повне переформатування Кабміну. Називали несподівані прізвища ймовірних наступників прем’єра.

Скажімо, політичний аналітик Микола Давидюк, зазначав, що новим прем’єр-міністром України може стати теперішній глава офісу президента України Андрій Єрмак. І ми писали про таку можливість і про причини саме такої рокіровки.

Однак, довкола особи Андрія Єрмака стільки заплутаних, завʼязаних на підозрах у зав’язках з Москвою історій, що, здавалось, такого політично токсичного для громадськості персонажа з офісу президента давно мали б попросити, не те, що призначати на інші відповідальні посади.

Нещодавно з’явились чутки що прем’єр-міністром можуть призначити й очільницю уряду часів президента Віктора Ющенка лідерку ВО “Батьківщина” Юлію Тимошенко. Однак, на наш погляд, такий прогноз вірогідно повʼязаний із активацією її діяльності та виступів щодо підвищення тарифів та критики роботи енергетичного сектору.

Називали імʼя першої віцепрем’єрки, очільниці міністерства економіки Юлії Свириденко та ексглави мінрегіону, чинного голови правління “Нафтогазу” Олексія Чернишова.

Однак щодо останнього є сумніви, особливо у світлі розслідування видання “УП” про його зв’язки із директором Національного антикорупційного бюро Семеном Кривоносом.

Недоукомплектований Кабмін

Уряд України вже довгий час працює без кількох міністрів. Періодично з’являється інформація про нові призначення, але віз і нині там кадрові питання Кабміну досі не вирішені.

На початку повномасштабного вторгнення вважалося, що нинішня ситуація не дозволить проводити масові кадрові ротації серед українських урядовців та посадовців. Однак це твердження легко спростували минулорічні звільнення, а повністю знецінила вже цьогорічна відставка головкома Валерія Залужного та інших посадовців.

Без перебільшення, це стало великою перемогою голови офісу президента Андрія Єрмака.

Ще до великої війни сучасне українське держуправління еволюціонувало до того, що Банкова від дублювання функцій Кабміну перейшла безпосередньо до ручного управління урядом. Головним “провайдером” цього процесу виступає, звісно, глава ОП Андрій Єрмак. І довіра Зеленського до нього сьогодні настільки безмежна, що її не можуть підірвати ані внутрішні гравці, ані зовнішні, як, наприклад, скандал зі звинуваченнями Єрмака у зв’язках з кремлівськими посіпаками американською конгресвумен українського походження Вікторією Спартц.

Перспектива Кабміну Шмигаля, який остаточно поглинула команда Єрмака, як і продовження повноважень чинного глави уряду, залежать від політичної доцільності. Її прораховують в кабінетах на Банковій та при потребі заміщення певних гравців просто ставлять перед фактом: і уряд, і парламент.

Водночас, на Банковій завжди розглядається досить складна конструкція. І кожна спроба прибрати когось одного двох підіймає питання щодо інших. Наразі пазли ніяк не складаються. Напевне, тому вирішили щоби різні пропозиції ще відлежувались десь на задвірках Єрмакових кулуарів.

Найтриваліше в статусі т.в.о. перебуває Ростислав Карандєєв. Його призначили керувати Міністерством культури та інформаційної політики після звільнення Олександра Ткаченка 28 липня 2023 року, тобто майже рік тому.

9 листопада 2023 року тимчасовим виконувачем обов’язків міністра молоді та спорту став Матвій Бідний. А 9 лютого 2024 року уряд поклав на Олександра Порхуна виконання, знову ж таки, тимчасово, обов’язків міністра у справах ветеранів.

Після того, як 9 травня 2024 року Верховна Рада України проголосувала за відставку віце-прем’єра, міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Кубракова, а також міністра аграрної політики та продовольства Миколи Сольського, в Кабміні з’явилися відповідні вакантні посади. З 14 травня їх тимчасово обіймають відповідно Василь Шкураков та Тарас Висоцький.

Втім, 20 травня 2024 року в українському інфопросторі з’явилася інформація, що Тараса Висоцького начебто мають призначити на посаду повноцінного міністра агрополітики, а мега-відомство розвитку громад, територій та інфраструктури планується розділити на мінінфраструктури та міністерство з розвитку громад та територій. Повноцінним керівником останнього начебто планується призначити В’ячеслава Негоду, який свого часу був заступником міністра розвитку громад та територій.

Але жодної конкретики з цього приводу, як і самих призначень, досі немає .

І все це відбувається на тлі повної відсутності політичної конкуренції в країні, спричиненої нинішньою війною.

Найдовший “тимчасовий”

Отже, взагалі від первинного Кабміну Шмигаля мало що залишилося. Тож поки політологи, активісти та ЗМІ будують конспірологічні версії щодо зміни уряду та його глави, процес ротації міністрів продовжує провисати в політичних, чи особистих доцільностях.

“Старожилами” є віцепрем’єр міністр з питань цифрової трансформації Михайло Федоров, міністр юстиції Денис Малюська (обоє починали урядову кар’єру ще у кабміні Олексія Гончарука), глава МЗС Дмитро Кулеба та міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов.

Єдиний, хто має прямий вихід на президента Зеленського – міністр Федоров. Можливо, саме тому час від часу його також додають до списку кандидатів у прем’єри.

Тож у Кабміні Дениса Шмигаля практично не залишилось “своїх людей”. За винятком фактично хранителя урядової печатки, міністра Кабміну Олега Немчінова.

Водночас Денис Шмигаль є довгожителем на своїй посаді, яку він обіймає вже більше чотирьох років.

Зазначимо, що прем’єр не залишав Київ навіть на самому початку російської агресії, коли частина Кабміну евакуювалася зі столиці.

А безпрецедентному “довгожительству” Шмигаль зобов’язаний низці внутрішньополітичних причин та збігів. Найбільш поширене пояснення полягає у комфортності чинного глави уряду для команди Зеленського відсутність політичних амбіцій, помножена на повну відданість.

У період нинішньої, м’яко кажучи, турбулентної ситуації ці якості виявилися незамінними для Офісу президента, якому не потрібна зайва вісь напруги всередині влади. Особливо на тлі роздраю, що перейшов у хронічну форму в парламентській монобільшості.

Показово, що найближче впливове оточення з команди Володимира Зеленського доволі швидко позбавилося тих, хто в ній розпочинав, ще у перший рік свого повноваження: Андрій Богдан, Руслан Рябошапка, Олександр Данилюк, Айварас Абрамавічус, Дмитро Разумков або зникли з радарів, або перейшли в опозицію.

Перший прем’єр-міністр Зеленського “молодий та перспективний” Олексій Гончарук пропрацював лише півроку і був замінений тоді маловідомим технократом Денисом Шмигалем.

При цьому нового керівника уряду усі оглядачі вважали тимчасовим.

Парадокс: таке ставлення не змінювалося впродовж усіх чотирьох років. Чутки про “близьку відставку” Шмигаля під різними політичними соусами ширилися щороку, як сезонний грип. Проте факт залишається фактом: Денис Шмигаль рекордсмен за тривалістю перебування у кріслі серед усіх прем’єрів незалежної України.

Закон у поміч

І вже вкотре, коли справа доходить до ймовірної відставки Дениса Шмигаля, знаходяться якісь причини, що не дають можливість його звільнити.

Однак, наразі загроза показалась звідти, звідки сам Шмигаль, можливо, й не чекав. Подейкують, що президент Володимир Зеленський уже став не надто вдоволеним очільником уряду, що особливо помітно на нарадах. Мовляв, президент його навіть не дуже уважно слухає. І це якась вже більше емоційна річ, аніж прорахунок…

“Зеленський хоче постійно якихось креативних рішень і пропозицій, а Шмигаль хоч і виріс за останні роки, але не може повністю змінитися”, – зазначило одне з джерел оточення Зеленського.

За нашими підрахунками, чергова спроба звільнити Дениса Шмигаля – це вже за останні два місяці другий запуск лототрону в грі “звільни прем’єра”.

Але, як нещодавно виявилось, є цілком законна підстава, про яку постійно стверджував народний депутат від “Слуги народу” Федір Веніславський.

Про ці підстави повідомив нардеп від “Голосу” Ярослав Железняк, котрий вів тривалу дискусію з Веніславським щодо юридичної правомочності звільнення Шмигаля.

“Вимушений визнати, що мій колега Федір Веніславський був правий в своєму твердженні, що закон про воєнний стан забороняє звільнення Кабінету міністрів України, – зазначає Ярослав Железняк. – Давайте я нагадаю цю заочну дискусію. Колега відкрив Закон “Про правовий режим воєнного стану” і там знайшов діючу статтю №10 “Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану”. Вона говорить, що в період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Кабінету міністрів України. І словосполучення “припинення повноважень” є вирішальним.

Я ж в свою чергу, посилався на Конституцію України і, зокрема, статтю 115: “Кабінет міністрів України, відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Уряду”.

І фактично наша суперечка була в площині: коли звільняють премʼєра та КМУ, чи це є “припиненням повноважень”, чи діє безперервність влади. І тут закон або регламент Ради не дає відповіді окрім… випадкової норми, яка точно розставляє все на свої місця.

Коли міняють Кабмін, то всі його законопроєкти відкликаються автоматично. І ця процедура відбувається на основі двох законів: Закону України про Кабмін, ст. 27 та Закону України про Регламент, ст.105.

Але тут головне, що і в першому, й у другому випадках відкликання законопроєктів попереднього уряду відбувається саме через “припинення повноважень”. І якщо ми глянемо історію останніх змін уряду: або Яценюка на Гройсмана, або вже в цьому скликанні Гончарука на Шмигаля, то саме так і було. Тобто кожен раз в аналогічній ситуації це було припиненням повноважень.

Тому так, звільнення премʼєра і обрання нового уряду це є “припинення повноважень КМУ”. Тобто прямо заборонено зараз статтею 10 закону про воєнний стан.

І тому колега Веніславський правий: для заміни Шмигаля зараз влада має або змінити закон України про воєнний стан… або його порушити. Інші креативні варіанти неможливі по вищеописаним причинам”, – вважає Ярослав Железняк.

З одного боку, коли це когось зупиняло? А з іншого, не забуваймо, що Шмигаля вважають креатурою енергомагната Ріната Ахметова. Це імʼя наразі чималий подразник для українців через вируючу в суспільстві думку, що непосильним для чималої частини збіднілих українців тарифом на електроенергію вирішили допомогти олігарху ремонтувати розбомблені орками теплові електростанції. Погано, коли в країні немає конкуренції. Водночас, українці наразі настільки морально виснажені тривалою відсутністю електроенергії, що в той момент, коли це знущання припиниться, обурення і на Ріната Леонідовича, і на тих, хто його представляє, опуститься до мінімуму.