48 подій відбулося на восьмому фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. Мультидисциплінарний захід проходив 1417 серпня в національному заповіднику “Софія Київська”. Об’єднав музику, виставки, кіно, театр, екскурсії, майстеркласи, публічні дискусії та бесіди. Пропонуємо найцікавіше з подій третього та четвертого днів фестивалю
16 серпня, 12:00
Це не війна просто за території, це війна за ідентичність, каже правозахисниця Олександра Матвійчук, керівниця громадської організації “Центр громадянських свобод”. Вона бере участь у панельній дискусії “Культурна дипломатія: шляхи розвитку”, яка триває під ясенем біля Софійського собору. Розмову присвячено тому, як представляють українську культуру за кордоном та які виклики постають перед державними структурами, культурними інституціями та митцями на цьому шляху. Путін на Алясці ще раз сказав, що війна не закінчиться, доки не будуть усунені першопричини, а це наше з вами існування. Тому якщо ми припинимо боротися, то нас як українців просто не буде.
Росія свою культуру інструменталізує. Вона використовує її як зброю для асиміляції, просування потрібних наративів і домінування у сферах, де працює невійськовими методами. Ми це бачимо на окупованих територіях. У Херсоні спочатку з’являлися російські танки, а потім банери з Пушкіним. Це були фактично нові дорожні знаки, якими Російська імперія маркувала захоплені нею території.
У нас увагу зосереджено на виживанні. Але сфера культури теж потребує уваги. Я не кажу використовувати її як зброю, але якщо це війна за ідентичність, то нашу ідентичність треба маніфестувати. Увага, енергія та ресурси, зокрема державні, мають бути в цій сфері, бо це першопричина.
Мені видається, ми занадто зосереджені на боротьбі з російською культурою на міжнародній арені. Не вбачаю для себе сенсу боротися з умовним Достоєвським. Просто розповідаю, що російська культура це не тільки Достоєвський, а й Буча.
Можна все життя боротися з культурою імперії, але прагматичніше, розумніше та ефективніше використати цю енергію, щоб просувати своє. Культура невіддільна складова національної безпеки. І хочемо ми чи ні, це легітимізація держави. Вона показує, що ми існуємо, що ми відмінні, що нам є що захищати.
Можна похвалити якісь добрі ідеї та бажання щось робити, але зі свого досвіду я бачу, що не вистачає елементарно фінансування, долучається до обговорення скрипалька Богдана Півненко, керівниця та солістка національного ансамблю солістів “Київська камерата”. Ми можемо приходити з прекрасними ідеями до того ж Українського інституту, але завжди чутимемо, що бюджет обмежений, викручуйтеся якось самі.
Не секрет, що Зальцбурзький фестиваль спонсорує російський Газпром. Так само й “Ла Скала” та багато інших театрів і фестивалів за кордоном. Якщо вони фінансують, то які артисти там гратимуть? Безумовно, російські. Хто платить, той замовляє музику. Мені здається, головне питання знайти мотивацію для українського бізнесу більше підтримувати великі культурні події за кордоном, щоб формувати наш імідж на міжнародній арені.
У вересні почнеться бюджетний процес у Верховній Раді, і голос громадянського суспільства мають почути, говорить модераторка дискусії, філософиня та голова Українського культурного фонду Наталія Кривда. Коли вкотре зрізатимуть гроші на реставрацію Софійського собору, українське кіно та проєкти з деокупованих територій, підніміть свій голос, напишіть про це хоча б один пост у фейсбуку. Ми як громадяни можемо увійти в діалог із владою щодо того, що фінансування культури це фінансування національної безпеки.
16 серпня, 12:00
”Богоматір Оранта” одна з наймонументальніших мозаїк не лише Софійського собору, а й усього європейського мистецтва XI століття, розповідає історик Олександр Тіточка, провідний екскурсовод відділу “Софійський музей” національного заповідника “Софія Київська”. Він проводить екскурсію Софійським собором, яку продовжує музична частина виступ домристок Світлани Білоусової та Аліни Прокопенко й гітариста Михайла Гончарова з творами барокових італійських і сучасних українських композиторів. У перекладі з латини Оранта означає “Та, що молиться”. Богоматір зображено в молитовній поставі з піднятими до неба руками. У християнській традиції це означає звернення до Христа в ролі заступниці за рід людський на Страшному суді.
Висота фігури Оранти майже 6 метрів. Майстрам того часу вдалося зберегти унікальні пропорції та правила перспективи. Тут працювали найкращі у світі мозаїсти зі столиці Візантійської імперії Константинополя. Щоб викласти мозаїку, їм знадобилося приблизно 2 мільйони шматочків смальти. Їхній екстрарівень підтверджує також те, що з різних точок перебування в соборі зображення сприймається по-різному. Залежно від того, звідки подивитися на неї, здається, ніби Богоматір, здіймаючи руки до неба, виходить із вівтаря та вітає в домі Божому, або перебуває в повітрі, або ж сидить на троні.
Над Богоматір’ю напис грецькою, викладений чорною смальтою. Це цитата зі Старого Заповіту 45-й псалом, шостий вірш: “Бог посеред нього, він не похитнеться. Бог допоможе йому, коли настане ранок”. Ці слова початково присвячено Єрусалиму небесному граду, який надійно захищений нерушимою стіною премудрості Божої від сил хаосу та пітьми. У свідомості тодішніх майстрів таким богоспасенним градом був і Софійський собор, і Київ, і вся щойно охрещена Русь.
16 серпня, 14:30
За Юрієм Шевельовим, так можна починати позбуватися внутрішньої провінційності чесно на себе дивитися, каже літературний критик Євгеній Стасіневич під час бесіди про українських інтелектуалів у Європі після Другої світової. Чи робить нинішня велика війна нас одразу великими акторами світової культури? Не робить. Це означає більшу увагу в певному часовому відтинку, хоча вона вже зменшилася.
Щось хороше зроблено, але нема ж нічого автоматичного. Фільм Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” прозвучав. Музика звучить періодично. Проте не література. Ми говоримо, що нас знають. Кого це знають? Незрозуміло. Тому чесне зізнання собі про свої справжні межі це добре. Так само Європа має сказати, що розмови про просвітництво та людські цінності виявилися дещо перебільшеними.
У новій книжці Оксани Забужко “Наша Європа” одна з наскрізних тем це те, що теперішня Європа сильна Україною, говорить модераторка розмови, юристка Тамара Краснокутська. У нас під ясенем були гості з Великої Британії та США, які абсолютно щиро так само говорили, що насправді серце Європи б’ється тут.
Тут Юрій Шевельов спитав би, скільки вони готові своєї крові перекачати в це серце, додає Євгеній Стасіневич. Ми можемо цінувати риторичну підтримку, вона теж важлива. Але й позариторичну підтримку хотілось би бачити в більших масштабах.
Шевельов пише про те, що наші відносини з Європою можна відбути тим, що ми її частина. Але каже, що після цієї фрази зазвичай іде закривання на себе. Тобто виходить непродуктивна констатація. Тому часто в цих словах звучить деякий автоматизм. А що це означає в конкретних діях і наслідках? Бо на рівні концепції Україна не тільки тепер опинилася в Європі. Ми в цьому символічному просторі вже віддавна. Здається, настав момент, коли треба вже перейти в реальний простір. Щоб культура буквально розчахнулася в реальність.
17 серпня, 12:00
Питання культурної частини геноциду це питання того, чи можемо ми довести міжнародній спільноті, що в Україні багато років триває знищення культурних цінностей і що відбувається систематичний геноцид українського народу з боку Російської Федерації, каже керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків при Офісі генерального прокурора Вероніка Плотнікова. Вона модерує дискусію “Спадщина Рафаеля Лемкіна та сучасні виклики покарання Росії за геноцид українців”. Станом на початок серпня встановили завдання шкоди 1528 об’єктам культурної спадщини. Але це одна сторона медалі. Розуміємо, скільки всього відбувається на окупованих територіях.
Система міжнародної безпеки була побудована за результатами Другої світової, вибачте, з гівна й палиць. Буквально на наших очах її залишки помножено на нуль, говорить юрист і військовослужбовець Віталій Титич, голова правління Товариства Рафаеля Лемкіна. Нині вже немає того західного світу, на який ми молилися, орієнтувалися та до якого хотіли приєднатися. Треба розуміти, що ми є форпостом західного світу. Буде так, як зробимо ми. І від того, наскільки розумно й ефективно працюватимемо, залежить результат.
Кваліфікувати дії Російської Федерації як геноцид і покарати за них наше пряме завдання. Але для доведення не вистачає законодавчої рамки. Який у нас є парадокс? У квітні 2022 року Верховна Рада ухвалила відповідну постанову, якою вказала, що ведеться геноцидальна війна. Від імені українського народу закликала міжнародну спільноту до визнання цього факту. У цій заяві з використанням тексту батька теорії геноциду Рафаеля Лемкіна доводиться геноцид на культурній основі. Але станом на сьогодні закон досі не реалізовано.
На жаль, злочини проти об’єктів культури, які за чинними правовими рамками є обов’язковою складовою доведення геноцидального наміру, виокремлюють під час розслідування та попередньої кваліфікації. Ідеться про те, що геноцид на культурному базисі не криміналізовано в національному законодавстві. Тобто ми говоримо про те, що відбувається геноцид, закликаємо міжнародну спільноту підтримати нас, але самі адекватних кроків не робимо.
Ми можемо сто разів розуміти, що означають насильницька паспортизація, зачищення символічного простору, примус до використання російської мови, спалення українських книжок, криміналізація української культури та мови на окупованих територіях, каже філософ Антон Дробович, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки. Усім зрозуміло, що це насильницька асиміляція та знищення національної групи. Але цього немає в диспозиції Кримінального кодексу.
Перед нами цікавий виклик. Нам бажано змінити законодавство, щоб називати речі своїми іменами. Ми отримали у Кримінальний кодекс визначення геноциду в результаті того, що імплементували міжнародну конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. А тепер можемо самі його змінити, прислухавшись до співавтора конвенції Рафаеля Лемкіна. Запустимо шлях знизу вгору та покажемо всьому світу приклад. Інший шлях теж вимагає нашого лідерства пробувати змінювати спочатку міжнародне законодавство. Маємо обрати, як діяти.
Нам знову випала історична місія. Мало того, що маємо відбиватися від москалів. Мало того, що всьому світу доводити, що тут відбувається. Так нам ще й треба казати: “Прокиньтеся, люди, не тільки ж для нас цей термін”. Сьогодні росіяни роблять це тут. Хтось таке саме з уйгурами. Хтось почне робити на інших континентах. А міжнародне право не працює так, як хотілося б.
17 серпня, 14:00
Нехай наші вороги
Покопають ями,
Поставлять хрести,
Та й лягають самі,
цією приспівкою завершує показ фрагмента музично-пластичної вистави “Енеїда” ветеран Андрій Онопрієнко, який виконує роль Гомера та веде вербальну частину. Презентація постановки Театру ветеранів відбувається на головній сцені фестивалю, розташованій у саду біля Будинку митрополита. За словами творців, проєкт представляє поему Івана Котляревського методами фізичного та перформативного театру за участю ветеранів російсько-української війни з ампутаціями та важкими ураженнями.
Ми всі хвилюємося. А головне хвилюються наші побратими та посестри, які доєдналися до цієї важливої ініціативи. Ті, хто був уперше на сцені, можуть собі уявити, як це, каже перед початком дійства режисер вистави, військовослужбовець Ахтем Сеїтаблаєв. Уривок зі славнозвісної поеми Івана Котляревського хвилин на 25 це доробок кількох місяців роботи неймовірної хореографині Ольги Семьошкіної та наших акторів і акторок. Уявіть собі, що ці люди ніколи в житті не мали стосунку до акторства. Уявіть собі, що багато з них віддало багато чого конкретно від себе, для того щоб ми сьогодні тут мали можливість і дивитися, і працювати на сцені.
Це не театр в академічному, класичному уявленні, який ми звикли дивитися. Це реабілітація через театр. І реабілітація передусім не наших акторів, а нас. Тих, хто поруч із ними, кому це цікаво й не байдуже. Мріємо, що такі речі маю на увазі реабілітацію, повернення до себе та до якості свого життя набудуть масштабування по всій країні. І це необов’язково мають бути театр і драматургія Котляревського. Це може бути будь-яка рефлексія, яка несе в собі зміст, цінності й емоції. А коли свої емоції або спогади нам розповідають ветерани та ветеранки, це завжди має цінність.
17 серпня, 15:00
Ми від “Енеїди” мандруємо до “Одіссеї”. Два важливі давньогрецькі образи переосмислено українськими письменниками, говорить музикознавиця Любов Морозова перед початком електроакустичного перформансу “Пісні Одіссея” композиторки Алли Загайкевич. На твір для дзвонів, карильйона й електроніки її надихнув роман філософа Володимира Єрмоленка “Ловець океану”. Одіссей має на своєму шляху багато зваб. Він час від часу забуває, куди прямує. Але пам’ять у ньому сильніша. Бажання потрапити додому, до себе та своїх сенсів є надважливим. Воно повертає його туди, куди хоче дістатися. Мені здається, сьогодні нам важливий цей образ. Як і те, що він не лише діє, а й рефлектує. Не тільки мандрує та здійснює вчинки, а й може осмислити те, що з ним відбувається.
Образ моря, яким мандрує Одіссей, передано в музиці. Алла Загайкевич використала, зокрема, запис звучання Чорного моря. Але також море відтворюється різними електроакустичними засобами та акустичним звучанням, яке видобувають за допомогою особливих інструментів. На карильйоні грає Ірина Рябчун єдина професійна київська карильйоністка. А на дзвонах Софії Київської Георгій Черненко, який їх і встановлював.
17 серпня, 18:00
Раніше я вірив у майбутнє, каже норвезький композитор і піаніст Ойстейн Севог, який приїхав на фестиваль разом із гітаристом Лаккі Патеєм. Бесіда з музикантами відбувається наступного дня після презентації їхнього торішнього спільного альбому Visual 2. Вони вперше зіграли його наживо за межами своєї батьківщини. Я виріс і живу в безпечній країні, як у бульбашці. Після Другої світової тривало протистояння між Заходом і Сходом, але це була холодна війна. А коли впала Берлінська стіна, ми всі відчували оптимізм щодо майбутнього. Думав, людство зможе перейти на вищий рівень свідомості та залишити позаду всю ідею війни. Але нині йде війна, і вам є що захищати. Мене вражає щедрість, відкритість і тепло, які українці зберігають у серцях у цей драматичний час. Я щасливий бути тут. Але мій оптимізм щодо майбутнього залишає мене.
Шість років тому вперше приїхали норвезькі музиканти (2019-го Ойстейн Севог виступив на Bouquet Kyiv Stage разом із дружиною, співачкою Бенедикте Торгет. Країна). Ми довго мріяли про новий візит, говорить джазмен Олексій Коган за день до того, 16 серпня, о 20:00, перед початком концерту дуету Ойстейна Севога та Лаккі Патея. Альбом Visual 2 свідчить про те, що норвезькі музиканти залишаються лідерами, що виконують музику, яку неможливо класифікувати. Я сам собі вигадав для неї назву озвучена тиша. Ойстейн Севог і Лаккі Патей знаються на ній і є для мене її уособленням. Коли запитав, як узагалі відбувається дует, Ойстейн Севог сказав: “Головне, що треба, не перебивати та слухати одне одного. Можливо, тому Бог дав нам пару вух і тільки один рот”.