Забудьте про традиційного дідуся з білою бородою – на сучасному українському фронті «Санта» має зовсім інший вигляд.
Владислав, 31-річний командир екіпажу FPV-дронів однієї з бригад ЗСУ, обрав цей позивний ще в молодості. Його шлях – це історія незламності, адаптації та постійного пошуку шляхів до перемоги.
Одесит Владислав долучився до українського війська добровольцем у 20 років, у 2014-му. Він воював на Донеччині до 2018 року, а після чотирирічної перерви знову повернувся на фронт у 2022-му. Це був свідомий вибір людини, яка прагне захищати свою країну.
Його «Санта» працює не раз на рік, а всі дванадцять місяців, несучи «подарунки» ворогу. Замість святкового вбрання – камуфляжна форма, а густу бороду замінив рішучий погляд. Замість оленя Рудольфа у його прифронтовій «резиденції» живе кішка на ім’я Кастрюлька.
У тактичному «мішку» Владислав зберігає дрони та необхідні засоби для їх застосування – смертоносні «подарунки» для окупантів. Там же й шеврон добровольчого батальйону ОУН, як пам’ять про першого бойового командира. Особисті «трофеї» для себе – бутерброди з червоною ікрою, хамон та суші – також знаходять своє місце.
«З молоду я помилявся: чекав, коли війна закінчиться, відкладав усе на потім. Але з часом зрозумів, що не варто чекати, треба будувати цивільне життя навколо себе навіть на фронті», – ділиться військовий. Це філософія, яка дозволяє йому виживати та бути ефективним.
Під час повномасштабного вторгнення Владислав професійно зайнявся снайпінгом, сформувавши команду «Surma». Він пройшов бої на Донеччині, Харківщині та Курщині. Після операції на Курщині його команда перейшла до «безпілотних королів неба» – опанувала FPV-дрони.
Влад пам’ятає, як у 2014 році, молодим та необізнаним, рвався у найгарячіші точки, такі як Донецький аеропорт та селище Піски. Він шукав боїв і знаходив їх у складі добровольчого батальйону ОУН, незважаючи на проблеми зі спиною, що звільняли його від призову.
На передовій, де відстань до ворога подекуди сягала 600 метрів, він опановував різні види озброєння. Саме тоді він взяв у руки снайперську гвинтівку Драгунова, навчаючись у досвідченого ветерана. Перший його «снайперський постріл» у Пісках, за його словами, змусив ворогів кинути ящик з боєкомплектом.
У 2018 році він звільнився зі служби через втому та «нудьгу» від зменшення інтенсивності боїв. «Бумажна» історія та тилові наряди не влаштовували авантюриста, який прагнув воювати, а не бути охоронцем.
Напередодні повномасштабного вторгнення, відчуваючи неминучість великої війни, Владислав вирішив повернутися. Разом з друзями вони оновили спорядження і планували знову стати до лав.
На початку лютого 2022 року, пробиваючись до Києва, його групу зупинили бійці «Альфи», але після пояснень їх відпустили як добровольців. Він потрапив до Сил спеціальних операцій, а потім – до звичайної бригади ЗСУ.
Не бажаючи просто «кататися з полігону на полігон», коли країна звільняла Херсонщину та Харківщину, Влад сформував команду та шукав реальних бойових завдань. Згодом він та його група приєдналися до снайперського взводу під керівництвом досвідченого тренера з високоточної стрільби. У Серебрянському лісі вони швидко здобули лідерство за кількістю уражених цілей.
У певний період командування його бригади почало чинити тиск на добровольчі осередки. Це змусило його та його команду шукати шлях для переведення через СЗЧ (самовільне залишення частини), що, на жаль, було єдиним варіантом для багатьох. Ті, хто не скористався цим шляхом, часто гинули або отримували важкі поранення.
Під час оформлення переведення відкрився Курський фронт. Владислав з командою вирішили використати цей час для неофіційної участі в операції, працюючи під «піратським прапором» і не розголошуючи своєї приналежності. Він не шкодує про цю поїздку, хоча й сумнівається у стратегічній меті операції.
Зараз Владислав повністю зосереджений на FPV-дронах. Він жартома «ненавидить» пілотів FPV, адже вони «зламали» роботу снайперів. Проте він визнає, що дрони кардинально змінили війну.
Російські FPV-дрони вже двічі розбивали його екіпажі. Минулого літа ворожий дрон забрав життя одного побратима, який не дочекався народження першої дитини, інший втратив ногу, а сам Владислав отримав легке поранення голови. Невдовзі після відновлення ворожий FPV знову вразив позицію, залишивши 13-річну дитину без батька.
Попри все, Владислав сумує за снайпінгом і впевнений, що його навички ще знадобляться. Його шлях – це постійна боротьба, адаптація та незламна воля, що перетворює звичайного чоловіка на справжнього героя, якого на фронті знають як «Санту».