17 червня президент Володимир Зеленський заявив про визволення з полону Юлії Паєвської з позивним “Тайра”. Парамедик провела у росіян три місяці, схудла на 10 кг.
Останні вісім років рятувала життя військових та мирних мешканців на Донбасі. Евакуювала понад 600 поранених військоивих. Надала допомогу понад 8 тис. цивільних.
Зараз “Тайра” знаходиться у Великій Британії, де готується до участі у змаганнях Warrior Games. Це адаптивні змагання для військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення, були травмовані або захворіли, виконуючи свої службові обов’язки. З Британії парамедик розвіповіла Gazeta.ua про полон, ставлення до смерті та як це бути парамедиком на війні.
Днями всіх приголомшила страшна новина про Оленівку, де російські військові вбили півсотні українських полонених воїнів, понад сотню поранили та катування українського військового, якого кастрували, вбили й тягли мертвого, прив’язавши до машини.
Думаю, далі буде гірше. Спробували. І тепер зрозуміли, що можуть далі це робити. Це бравада, вони вважають що за це їм нічого не буде. Будуть намагатися повторити свій “подвиг”. Таке ставлення до полонених для них абсолютно нормальне. Цей зухвалий акт демонстрація сили, щоб залякати людей. Але крім злості і розуміння, що не жарти і пощади не буде, і ті, хто навіть не збирався йти на фронт, збираються зараз. Я з багатьма людьми розмовляла. Вони хотіли, щоб українці почали мститися, але вони лише провокують поповнення нашої армії.
Цей зухвалий акт демонстрація сили, щоб залякати людей
17 червня стало відомо про ваше повернення з полону. Уже півтора місяці, як ви дома. Коли і з чого востаннє сміялися за ці дні? Що може приносити позитивні емоції?
Коли можу допомогти знайти якогось полоненого. Мені хтось кидає інформацію, про якогось хлопця і я можу допомогти знайти його. Це приносить радість.
Ви прийняли хрещення. Чому вирішили це для себе? Коли зрозуміли, що вірите в Бога? Молилися раніше? Коли почали? Ви в камері писали Псалом 90. Знали його тоді?
Не хочу про це говорити. Це особиста справа.
У які моменти у полоні було страшно?
Щоб розказати, в які моменти були страшно, це треба дуже багато чого розказати. Страшно було дуже часто з різних причин.
Те, що нам говорили, що України і Київ взятий прильоти по Донецьку були доказом, що це повна дурня.
Вас було 22 людини у малесенькій камері. Кого найбільше згадуєте чи турбуєтеся зараз?
Всіма переймаюся. Всіх згадую.
Що там приносило радість, покращення настрою?
Прильоти нашої артилерії по Донецьку. Це означало, що фронт практично не посунувся. Те, що нам говорили, що України і Київ взятий, ці прильоти були доказом, що це повна дурня.
Хтось вірив, що Київ вже не наш?
Були такі люди.
Вірили, що вийдете звідти жива?
Не вірила, але знала.
Яке правило номер один для того, хто потрапив у полон? Щось окреслили для себе?
Для себе так. Для всіх ці рекомендації можуть не підійти. Бо психотипи дляу всіх різні люди по-різному сприймають такі події . Можу загально порадити старайтеся не брехати, якщо про щось питають. Бо питають одне й те саме по тисячу разів. Колись зіб’єтеся і забудете, що збрехали. Скажете щось інше. Вас спіймають на брехні. Нічого хорошого з цього не вийде.
Якщо не хочете говорити, то кажіть: “Не знаю, не пам’ятаю”.
Ви перейшли на українську? Коли так вирішили? Чи важко було?
Я українською завжди послуговувалася. Просто іноді буває настрій розмовляти російською, іноді англійською.
Якщо не хочете говорити, то кажіть: “Не знаю, не пам’ятаю”.
До вас зараз дуже багато уваги. Як міняє така відомість життя? В чому заважає?
Мені це зовсім не заважає. Я просто маю менше часу, щоб займатися справами, які підлягають нагальному вирішенню. Через те, що багато інтерв’ю, не завжди все встигаю подумати і зробити. Але я дуже стараюся.
Як знімаєте стрес?
Я не стресую.
Ваша дочка дуже багато працювала для вашого звільнення. Як вона зараз? Що сказала, коли зустрілися вперше після полону?
Моя дочка зараз разом зі мною на спортивних зборах у Британії. Це підготовка до Warrior Games в Орландо. Після чого я повертаюся в Україну. Донька нормально, моральний стан у неї теж. Коли вперше зустрілися, обійнялися та довго стояли мовчки.
Переважна більшість росіян обдурені люди, малодосвідчені
Що відчуваєте до росіян?
Переважна більшість там обдурені люди, малодосвідчені. Можливо, колись у них настане прозріння і їм буде дуже боляче та соромно, що вони таке зробили. Можливо. Не впевнена, що вони у змозу усвідомити. Ненаивсті не маю. Ставлюся як до дуже хворих пацієнтів, які погано поводяться. На пацієнтів я не злюсь. Їх треба лікувати, якщо хвороба ще на виліковній стадії.
В одному з інтерв’ю ви розповідали, що доводилося надавати допомогу одному з їхніх військових. І відмежовувати всі почуття. Просто треба було допомогти.
Я не воюю з полоненими, а з пораненими тим більше. Поранений ворог за цей час на війні був не один.Не скажу, що маю до них дуже сильні почуття. Але вони поранениі і їм потрібна допомога. Як медик я надаю допомогу абсолютно всім. Але далі вони повинні піти під суд, має бути розслідування. І нехай далі вирішують їх долі ті, хто має на це право.
Раніше ви казали, що парамедики зламують смерть і дають шанс на життя. Як тепер ставитеся до смерті?
Так само. Є лайфхак, а є десхак. Я вигадала цей термін. Але це, на жаль, не завжди вдається. Лайфхак це коли взламуєш життя, щоб покращити його. А десхак я вламую смерть, щоб відтермінувати її. Відвертітися взагалі не вийде, але можна відтермінувати. Якщо я маю шанс і достатньо майстерності, то це вдається.
Коли розпочинаються якісь срачі у Фейсбуці, люди швидко себе опановують. Згадують, що маємо спільного ворога
Що таке щастя для вас сьогодні?
Я буду щаслива, коли ми переможемо і країна насправді буде вільна, незалежна. І люди усвідомлять, що відбулося. Але на це потрібен час.
А що саме відбулося?
Люди знову згадали, що ми є один народ. І навіть коли розпочинаються якісь срачі у Фейсбуці, люди швидко себе опановують. Згадують, що маємо спільного ворога. Я спостерігаю, що ці сварки затухають швидше. Це як сплеск 2014-го року. Але зараз він сильніший.
Але тоді він закінчився і знову почалися політичні сварки. Може так повторитися?
Через те, що загострення спало і війна перейшла у фазу так званої окопної війни. Коли росіяни втраться ресурс це можливо. Вони вже здуваються. Ще пару разів рипнуться, а далі така ситуація дуже можлива. Політичні чвари – дуже погано.
Що головне для нас у цій війні?
Зберегти єдність і напрямок руху.
Від чого залежить перемога?
Від волі. Здається Гай Юлій Цезарь казав, що перемога лежить через волю легіонів. Від волі та єдності. Ми мусимо пам’ятати, що кожен наш солдат цінність. А не так, як росіяни. Мусимо дуже обережно використовувати людські ресурси.
П’ять цитат “Тайри”:
“Кажуть, кожне покоління мусить мати свою війну. Коли сусідня імперія оголосила війну моїй, тільки що здобутій, вистражданій Україні, все стало ясно. Це було передчуття у наших обідраних до самих голих нервів душах”
“Я парамедик, і наш добровольчий підрозділ ніколи не брав зброю на “нуль”. Якщо я буду вести вогонь, втрачу час. Поранений втратить життя через те, що я загралася у “війнушку”. Моя справа довезти пораненого до госпіталя живим”
“Неможливо звикнути до смерті. Щоразу мені здається, що світ повинен зупинитися, зависнути на хвилину, вибухнути. Здається, що все має зникнути, втратити вигляд і сенси, але світ залишається тим самим, і лише частина моєї душі ридає глибоко всередині, і це аж ніяк не проявляється зовні”
“Моя вага на тепер близько 50 кг. Я занадто виснажена і маю жахливий вигляд. Жодних передач нам не дають, жодної інформації про сім’ю ми не маємо, лікарська допомога недоступна. Умови утримання нагадують концтабір. Я би не дуже здивувалась опинившись одного разу в газенвагені (мобільна газова камера. – Gazeta.ua)”.
“Запитали: чи не харить мене, коли повертаюсь до Києва бачити як люди гуляють і веселяться ніби і немає війни? Довго думала, які слова знайти для себе і для них, щоб не відчувати образу. Знайшла. Якщо мирні люди в рідному місті не відчувають війни, значить ми молодці, і чудово робимо свою роботу”.