В останній період Україна спільно із західними союзниками обрала стратегію збереження в таємниці інформації про поставки озброєння та інші важливі засоби, важливі для ведення військових дій проти російської агресії. Тактика замовчування ускладнює ворогам ведення військового планування, відтягуючи момент їх можливої адаптації до нових умов на полі битви.
Російський президент Володимир Путін все ще застряг у світі своїх старих уявлень, де йому ніхто не має права заперечувати. За допомогою міцної пропаганди він намагається переконати світ у перемозі Росії у війні проти України. Його слова втрачають сенс перед фактами: незважаючи на його запевнення у відсутності планів інвазії, скупчення військ на кордоні говорило про протилежне. Його кінцева мета – знищення незалежності України.
Путін і російські пропагандисти звинувачують українців у “нацизмі”, розуміючи під цим відмову від русифікації та збереження власної культури та ідентичності. Їхня маніпулятивна риторика має на меті прирівняти будь-яке прагнення до національної самобутності до радикалізму, в той час як інші нар
оди, які були під владою СРСР, також могли б бути класифіковані як “нацистські”, використовуючи цю логіку.
Москва продовжує будувати свої міфи про неіснуючі перемоги та могутність, які є не більше, ніж плодом її пропагандистської машини. З роками, ці міфи були розвінчані українськими Збройними Силами, які показали неспроможність так званої “другої армії світу”.
Важливо задатися питанням, які ще міфи зруйнує українська військова міць? Можливо, ті, що стосуються непереможності російської армії, міцності російської економіки попри санкції, або міф про Росію як самодостатню державу, яка не потребує світової кооперації.
Пропаганда Росії спрямована на підтримання фасаду могутності та сили, водночас приховуючи реальний стан речей, що має великий вплив на внутрішню та міжнародну політику. Коли ця ілюзія руйнується, російське суспільство та світова громадськість починають бачити реальність, яка значно відрізняється від картины, яку намагався намалювати Кремль.