Мій батько Микола Булка (19232004) родом із села Моквин тепер це Рівненський район. Закінчив чотири класи польської школи, мав у господарстві коней. Коли під час Другої світової війни в околицях села почав діяти повстанський загін, узявся допомагати. Збирав серед людей одяг, продовольство. Мати Марія Горун (19252005) із Сельця нині Сарненського району Рівненської області. Донька вчителя початкової школи, закінчила сім класів. Мала унікальний голос. Під час німецької окупації з односельцями створила хор. Співали “Ще не вмерла Україна”, “Не пора”, “Ми українські повстанці”.
На початку 1944-го на Полісся прийшли “червоні визволителі”. Через рік Миколу й Марію арештували. Обом на той час було трохи більш як по 20 років. Знайшлися односельці, які донесли, куди треба. Судили за статтями 541а “зрада Батьківщини” та 5411 “участь у контрреволюційній організації”. Вирок однаковий 10 років виправно-трудових таборів і п’ять років позбавлення прав із конфіскацією майна.
Покарання відбували в Норильську. Там і познайомилися. Брали участь у повстанні політв’язнів. Батько працював ковалем, мати на будівництві міста та гірничо-металургійного комбінату. Через важкі умови праці й паскудне харчування дуже захворіла. Ледь виходили. Розписалися на початку 1955-го. В серпні народилася я. Щоб мене похрестити, знайшли в таборі українського священника.
Наприкінці року матір випустили на волю. Дали “зарплату” 17 карбованців. Пішла в найближчий гастроном і купила буханку хліба. Через шість місяців звільнився батько. Влаштувалися на місцевий гірничо-металургійний комбінат. Намагалися повернутися в Україну. Щоразу додому навідувалися працівники КГБ і вимагали виїхати. 1968 року вдалося купити хату в селі Бабин біля Рівного й оформити прописку. Хоч обоє отримували соціальну пенсію, продовжували працювати. Батько вантажником у гастрономі, мати на цукровому заводі.
Вдома збереглося кілька фото часів заслання. На одному учасники Норильського повстання за святковим столом. Дехто у вишиванках. Мої батьки стоять праворуч. На столі лише одна пляшка алкоголю. Що саме святкують і хто решта людей, не знаю.
Люблю розглядати їхні обличчя. Молоді, усміхнені. І не скажеш, які випробування випали на їхню долю. Не подумаєш, що найкращі роки провели в неволі. В родині про той період говорили мало. Життя навчило, що краще мовчати. Про подробиці арештів своїх батьків я дізналася п’ять років тому завдяки розсекреченим архівам СБУ.
текст і фото: Галина САВЧУК, село Бабин Рівненської області.