Спочатку було слово. Потім ще одне. А потім Трамп, здається, забув, що саме він хотів сказати. Його виступи — це потік випадкової маячні, який можна було б сприймати як комедію, якби ми не опинилися в епіцентрі цього абсурду. Усе почалося з його промови перед Конгресом, де він оголосив перші тижні свого правління “золотою добою” США, порівнявши себе з Джорджем Вашингтоном. Республіканці аплодували стоячи, наче на з’їзді КПРС, а демократи мовчки тримали таблички протесту. Американська демократія, здається, тріщить по швах, і на чолі держави тепер хтось на кшталт Януковича з туркменським присмаком — непередбачуваний і незрозумілий навіть собі самому.

Економічний “тріумф” і зовнішній провал

Трамп обіцяє “золоту добу”, але реальність виглядає інакше. Долар падає, акції американських компаній котяться вниз, чергова ракета Ілона Маска вибухає в небі, а акції Tesla втратили третину вартості. Ціни на яйця — символ побутового добробуту американців — не падають. Мита, які він то вводить, то скасовує, б’ють по самих Штатах. Економісти вже прогнозують рецесію, а плани перегляду кордонів із Канадою лише додають хаосу. “Сучасний Вашингтон” поки що веде країну не до зірок, а до прірви.

На зовнішній арені — не краще. Трамп призупинив військову допомогу Україні, назвавши це “тимчасовою паузою”. Спікер Конгресу Майк Джонсон повторив цю мантру, але за цими словами ховається тиск на Київ: мир за будь-яку ціну, бажано на умовах Росії. Державний секретар Марко Рубіо назвав війну “проксі-конфліктом” між США та РФ, натякаючи, що Америка втомилася від цієї гри. Частина республіканців уже закликає відновити підтримку України, називаючи рішення Трампа помилкою. Але поки що президент лише погрожує Росії санкціями, які так і залишаються словами.

Європа шукає свій шлях

Європа, здається, більше не хоче бути причепом до американського локомотива. Скандальне рішення Трампа викликало різку критику з боку європейських урядів. Володимир Зеленський, після гучної сварки з Трампом у Білому домі, поїхав до Лондона на екстрений саміт із безпекових питань. Британія одразу виділила Україні 3 млрд доларів кредиту на оборону та пообіцяла 5000 ракет для ППО. Прем’єр Кір Стармер запропонував франко-британсько-український план мирного врегулювання, який презентують у США. Як перший крок — перемир’я на місяць у небі, на морі та в енергетиці. Ідея благородна, але поки що виглядає як жест, а не реальний план.

Франція пішла далі. Емманюель Макрон скликає в Парижі штаби армій “країн рішучості”, щоб організувати військову підтримку Україні за умов американської невизначеності. У своїй програмній промові він припустив можливість повного розриву зі США та закликав до нової системи безпеки в Європі — такої, що не залежатиме ні від Вашингтона, ні від Москви. Це перший настільки радикальний сигнал від європейського лідера.

Нові ідеї та несподівані союзники

Італійська прем’єрка Джорджа Мелоні запропонувала нестандартний хід: поширити на Україну дію 5-ї статті НАТО без формального вступу до Альянсу. Норвегія оголосила про збільшення допомоги Києву у 2025 році до 8 млрд доларів. Навіть Китай, устами спецпосланника Лу Шея, висловив здивування поведінкою Трампа щодо союзників і натякнув, що мир в Україні не може бути справою лише США та Росії. Чи стане Пекін несподіваним партнером Києва? Поки що це лише припущення.

Віцепрезидентка Єврокомісії Кая Каллас закликала Європу знайти нового лідера “вільного світу”. Але чи готова Європа взяти на себе цю роль після 80 років у тіні США? Поки що континент дрейфує від Вашингтона до України, намагаючись заповнити вакуум, який залишив Трамп.

Що далі?

Путін, за словами британської The Telegraph, слабкий і відчайдушно прагне миру, а його атаки — лише ілюзія сили. Європа, попри хаос від Трампа, нарощує підтримку України. У нас же, вслід за календарною весною, настає і справжня — з надією на світанок після ночі. Мирні переговори в Саудівській Аравії 11 березня можуть стати першим кроком. Але головне — триматися. Бо після тривожних новин завжди приходять добрі.