Володимир Путін, керуючи Росією в ролі президента або прем’єр-міністра, витримав п’ять змін американських президентів, що підкреслює його майже “вічне” правління, підтримане телевізійною пропагандою. Ця незмінність на вершині влади Російської Федерації викликає іронічні припущення про можливість безкінечного переобрання Путіна, якби людство досягло безсмертя.

Виборчий процес у Росії під Путіним виглядає як фарс із наперед визначеним результатом, де сам узурпатор вирішує, який відсоток “підтримки” йому цього разу “надати”. Голосування під гаслом “Виберемо Путіна назло Америці і Європі” лише підкреслює ілюзію демократії, створюючи видимість масової підтримки російським населенням.

Фактично, політичний ландшафт Росії такий, що навіть ідея про періодичне автоматичне перезатвердження Путіна на посаді здається не такою вже й абсурдною. Іншим варіантом могло б стати прийняття закону про присвоєння Путіну звання довічного президента, що усунуло б необхідність у будь-яких майбутніх виборах.

В умовах контрольованої політичної сцени, де “альтернативні політичні сили” представлені лише підставними опонентами, Путін забезпечує собі перемогу на кожних “виборах”. Однак, це перетворення на в’язня влади має свою ціну, оскільки втрата влади для Путіна може означати втрату свободи через злочини його режиму.

Проведення фальшивих виборів, які мають на меті створити ілюзію демократії, насправді підриває легітимність Путіна на міжнародній арені, змушуючи вільний світ сміятися з прозорих спроб маніпуляцій.

Водночас, політична реальність Росії під владою Путіна зазнає глибоких криз. Економіка країни переживає значні труднощі, соціальні послуги та охорона здоров’я занепадають, а військово-промисловий комплекс стикається з дефіцитом комплектуючих. Початок великої війни в Україні лише загострив ці проблеми, відкриваючи шлях до економічного та ресурсного виснаження Росії.

В цьому контексті, навіть ідея про переобрання Путіна на черговий термін здається не лише абсурдною, а й небезпечною для самої Росії, оскільки продовження його правління може призвести до подальшого загострення внутрішніх та зовнішніх конфліктів, посилення міжнародної ізоляції та поглиблення соціально-економічної кризи.