Рік тому Європейський Союз затвердив програму Ukraine Facility. Вона без перебільшення є рятівним колом для української економіки. Але народні депутати досі не проголосували за неї.
Механізм програми видається простим. Йдеться про 50 мільярдів євро в обмін на конкретні реформи від України, об’єднані в три блоки: базові, економічні та реформи секторального розвитку. Усі – з чіткими термінами виконання.
За отримані гроші потрібно не просто звітувати, а реально, швидко й системно впроваджувати зміни
За отримані гроші потрібно не просто звітувати, а реально, швидко й системно впроваджувати зміни. Будь-які затримки в ухваленні необхідних законів матимуть прямі фінансові наслідки.
За своєчасне виконання зобовʼязань, звісно, відповідає вся владна верхівка, але чимала частина з них безпосередньо в зоні відповідальності Верховної Ради. Проте чи встигає парламент за стратегічним темпом змін, навіть якщо пройшов уже цілий рік?
Якщо говорити про політичну волю, то вона на рівні гасел. Відповідно й інституційної спроможності критично бракує.
Реформи з-під батога
Український парламент справді демонструє здатність ухвалювати важливі закони. Та переважно – коли тисне суспільство та донори.
Так було, наприклад, із законом про віднволення е-декларування, яке блокували аж доки в 2023 році не стався суспільний резонанс.
Нагадаємо, тоді декларування за попередні роки відбувалося добровільно, а звітності політичних партій не було вже понад три роки. Керівництво антикорупційних органів України, громадський сектор, ЗМІ, а також посли G7 та ЄС наполягали на відновленні електронного декларування та звітності політичних партій. Це одна з умов, що її озвучив МВФ, перед тим як дати нам черговий транш допомоги.
Маючи голоси монобільшості, готову законодавчу ініціативу просто не виносили на розгляд
Хоча законопроєкт щодо відновлення електронного декларування у ВРУ був, але на момент невдоволення суспільства та донорів він більше, ніж пів року очікував розгляду та ухвалення парламентом. Маючи голоси монобільшості, готову законодавчу ініціативу просто не виносили на розгляд.
Так само було і з законом про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), без якого неможливо було просувати судову реформу і який відкрив шлях до запуску очищення суддівського корпусу.
Лише після тривалої тяганини та під загрозою втратити частину коштів ухвалили закон про реформування державної служби, що встановлює прозорі конкурсні процедури та справедливу оплату праці.
Всі ці кейси демонструють одне: парламент може, але лише коли немає вибору. І поки що не йдеться про сталість чи стратегічне бачення це тактична реакція на зовнішній тиск.
Ціна безвідповідальності
Тепер щодо еконмічно вигідної для України програми Ukraine Facility. Кожен її індикатор має свою “вартість”. Невиконання будь-якого з них у встановлений термін призводить до пропорційного зменшення відповідного траншу фінансування.
Тому, коли тиску на парламент недостатньо, це має не лише політичні, а й цілком відчутні фінансові наслідки.
Напркилад, Україна втратила 560 мільйонів євро фінансової допомоги ЄС за програмою Ukraine Facility через невиконання індикатора коли до 1 квітня не ухвалили законопроєкт № 13150 про забезпечення законності діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, або альтернативний.
Це свідчить про те, що за відсутності системного контролю та політичної волі парламентська бездіяльність безпосередньо дорівнює втраті коштів, яких Україні критично бракує в умовах війни.
Пережити дедлайн
Де-юре в парламенті є профільний Комітет із євроінтеграції. Але де-факто він не виконує роль координаційного центру, який би спрямовував нардепів на виконання зобов’язань перед ЄС.
Немає публічної відповідальності за зірвані дедлайни
Немає інтеграційного календаря. Немає публічної відповідальності за зірвані дедлайни. Немає системної взаємодії з урядом, який також буксує в частині технічної підготовки законопроєктів.
І це в умовах війни! Коли подібна хаотичність є вкрай небезпечною, адже вона не лише гальмує гроші, а й б’є по довірі до України як партнера, який здатен реалізовувати складні реформи.
Треба хотіти
Не один раз говориться про те, що парламент має вести, а не наздоганяти. Щоб грати на випередження, про що неодноразово говорили експерти, – варто створити в Раді постійну інтеграційну робочу групу з представників усіх фракцій, яка б моніторила виконання Ukraine Plan.
І з метою моніторингу потрібно взяти приклад з… уряду. Він почав публічно відстежувати всі зобов’язання у форматі інтеграційної “дашборд-панелі”.
Ну і очевидна потреба посилення кадрової спроможності комітетів. Там мають бути аналітики, юристи, представники громадських експертних середовищ.
І головне змінити підхід. Бо Ukraine Facility це не лише про 50 мільярдів. Це стрес-тест не лише для уряду чи економіки. Це випробування для парламенту як інституції. Це перевірка спроможності української Ради виконувати роль рушія змін, а не лише реєстратора законопроєктів. Це про те, чи здатна Україна діяти не тоді, коли змушують, а тоді, коли потрібно.
Україна вже заплатила надто велику ціну, щоб залишитися “перспективною країною”. Ми або стаємо системною демократією, або втрачаємо довіру, шанс і кошти. Верховна Рада не виняток, не тягар, не виконувач чиїхось забаганок, а центральний елемент трансформації України та її органів влади.