Двадцять років я висвітлював війни на Близькому Сході – від пекучих пустель Іраку до зруйнованих вулиць Алеппо. Конфлікти там здавалися нескінченними, але в Україні я побачив щось інше: націю, яка не просто виживає, а творить історію під гуркіт ворожих гармат. У травні 2025 року Збройні Сили України успішно випробували нову балістичну ракету, яка подолала 300 км і знищила російський командний пункт. Ця подія – не лише технологічний прорив, а й символ незламності українців у війні проти Росії.
Ракета в небі
У травні 2025 року, коли весняне сонце пробивалося крізь хмари над українськими полями, над степом пролетіла ракета. Вона подолала майже 300 кілометрів і точно влучила в російський командний пункт, залишивши по собі лише уламки й дим. Ця подія, про яку повідомили українські військові джерела, стала переломним моментом: Україна не лише випробувала свою першу балістичну ракету, а й оголосила про початок її серійного виробництва.
Для мене, журналіста, який бачив, як технології змінюють війни – від дронів у Сирії до ракет у Газі, – ця новина була більше, ніж черговим військовим досягненням. Вона розповідає історію нації, яка, попри три роки повномасштабної війни, відроджує свою ракетну промисловість і кидає виклик імперії, що переважає її чисельністю.
Контекст війни
Щоб зрозуміти значення цієї ракети, треба повернутися до 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Я прибув до Києва через місяць, коли місто ще оговтувалося від наступу. Тоді Україна покладалася на радянські «Точки-У» з дальністю 120 км і обмеженим запасом, а також на американські ATACMS, які Вашингтон забороняв використовувати по території Росії.
Росія ж щодня обстрілювала Україну балістичними ракетами – від «Іскандерів» до «Кинджалів», тероризуючи міста й інфраструктуру. Українці відповідали дронами й крилатими ракетами, як-от «Нептун» і «Паляниця», але брак власної балістики залишав прогалину в «довгій руці» ЗСУ.
У 2023 році я відвідав КБ «Південне» в Дніпрі, де інженери, попри ракетні удари по їхніх цехах, працювали над відродженням проєкту «Сапсан» – оперативно-тактичного комплексу, скасованого в 2013 році через брак фінансування. «Ми не просто будуємо ракету, – сказав мені тоді один із конструкторів, – ми повертаємо Україні її голос».
Травневий прорив
У травні 2025 року цей голос пролунав. За даними військового експерта, ракета, ймовірно, з комплексу «Сапсан» або «Грім-2», подолала 300 км і знищила командний пункт РФ. Точність і потужність удару вразили навіть скептиків. «Це не просто зброя, – зазначив експерт в ефірі «Еспресо», – це сигнал, що Україна може бити вглиб ворога».
Я розмовляв із офіцером ЗСУ, який брав участь у випробуванні (його ім’я приховане з міркувань безпеки). «Коли ракета влучила, ми не кричали, – розповів він. – Ми просто стояли й дивилися на монітор. Це був момент, коли ми відчули, що можемо змінити хід війни».
Серійне виробництво, за словами експертів, розпочнеться до кінця 2025 року, а дальність ракети може сягати 600–700 км, загрожуючи ключовим об’єктам РФ, включно з Москвою.
Люди за ракетою
Ця ракета – не лише метал і порох. Це історія людей, які її створили. У Харкові я зустрів Олену, інженерку КБ «ЛУЧ», яка втратила брата на фронті в 2022 році. «Кожна ракета, яку ми розробляємо, – це відповідь за тих, кого ми втратили», – сказала вона, показуючи креслення умовного боєприпасу.
Україна успадкувала потужну ракетну школу від СРСР. Підприємства, як-от «Південмаш» і КБ «ЛУЧ», будували космічні ракети й міжконтинентальні комплекси. Але після 1991 року галузь занепала через брак замовлень і обмеження Договору про ракети середньої та малої дальності. Лише війна змусила Україну відродити цей потенціал.
У 2024 році я бачив, як приватні компанії долучилися до ракетної програми, знявши державну монополію.
Геополітичний резонанс
На Близькому Сході я бачив, як нові озброєння змінюють баланс сил. У Лівані ракети «Хезболли» змусили Ізраїль переглянути стратегію, а в Ємені хуситські дрони паралізували нафтову інфраструктуру. Українська балістика може мати схожий ефект.
Росія вже відреагувала нервово. У травні 2025 року Москва звинуватила Україну в «ескалації» й погрозила «асиметричною відповіддю». Але в приватних розмовах російські аналітики визнають: українська ракета змусить їх переміщувати командні пункти й склади глибше в тил.
На Заході новина викликала змішані почуття. У Вашингтоні побоюються, що далекобійна балістика України може спровокувати Кремль, але в Лондоні та Парижі вітають крок Києва до самодостатності. «Це зменшить залежність від наших ATACMS», – зазначив британський дипломат на умовах анонімності.
Траєкторія надії
Увечері 6 червня 2025 року я стояв на Майдані Незалежності в Києві. Попри загрозу російських ударів, люди гуляли, сміялися, пили каву. Ця стійкість – як та ракета: вона летить, попри все.
Українська балістика – не панацея. Війна триває, і Росія завдає ударів, як той, що стався в ніч на 6 червня, коли дрони й ракети атакували 11 регіонів України. Але кожен запуск української ракети – це нагадування: Україна не просто обороняється, вона диктує свої умови.
Двадцять років на Близькому Сході навчили мене, що війни закінчуються не лише силою, а й духом. У травні 2025 року я побачив цей дух у небі над українським степом – у траєкторії ракети, що несе надію на перемогу.