За масштабом Революція гідності стала найбільш значущою подією в новітній історії України
Одним із ключових результатів Революції гідності є відродження національної пам’яті. Що потрібно, аби й надалі зберігати усвідомлене ставлення до історії?
Насамперед необхідно починати з освіти, на державному рівні зробити історію одним із найважливіших предметів навчальних закладів. Якщо немає національної пам’яті, то й нація приречена. Для мене це важливо, бо маю особистий приклад. Я народилась і вчилась у школі в нині тимчасово окупованому селі Каланчак на Херсонщині. У шкільні роки УПА для мене була незрозуміла, навіть більше я ставилася до цієї теми вороже. З позитивного пам’ятаю лише те, що шкільна вчителька історії сказала нам, що упівці боролися за незалежну суверенну державу. Але цього було замало, щоб виховувати національно свідому особистість. Радянська влада, що окупувала Україну на 70 років, стерла нашу національну пам’ять, займаючись популяризацією радянських міфічних осіб, які насправді були вбивцями, ґвалтівниками, але їм ставили пам’ятники, називали їхніми іменами вулиці, парки, населені пункти. Я чітко пам’ятаю, які наративи були у школі на початку 1990-х. Лише коли стала студенткою і приїхала до Києва, почала цікавитися нашою визвольною боротьбою. Такі ж студенти, тільки із західних регіонів України, у звичайних розмовах розповідали, що в когось дід був в ОУН-УПА, в інших дядько чи сусід. Це наше спілкування в гуртожитку почало формувати мене як особистість і громадську активістку. Саме тому національна пам’ять має бути обов’язково збережена на державному рівні. Від початку подій на Майдані минуло 10 років, проте Національного музею Революції гідності досі не збудували. Водночас фонди музею постійно поповнюються задля збереження пам’яті про ті події. Працівники записують інтерв’ю з учасниками Революції, створюють відеопроєкти, пишуть наукові статті. Усе це для того щоб сучасні й майбутні історики досліджували феномен Революції гідності.
Протягом багатьох століть українці обговорювали важливі питання на вічевих зборах. Під час Революції гідності ми повернулися до цієї форми узгодження суспільних рішень. Чи можна вважати це рушієм для відродження національної пам’яті?
Це, швидше, особливість українців. Нам треба зібратися, подискутувати й потім вирішувати. Тільки тоді відбувається якийсь рух. Без нього, мені здається, ніяк. Віче проводили на Софійській площі, коли була Українська Народна Республіка, під час революції на граніті та помаранчевої революції. Історично та ментально ми звикли до домінування суспільних структур у формі спільних обговорень.
З якими подіями в нашій історії можна порівняти Революцію гідності?
Кожне національно-визвольне змагання несло в собі боротьбу за свободу, незалежність і суверенність. Якщо говорити взагалі про тяглість історії боротьби, то ці цінності незмінні. Одначе Революцію гідності не можу порівняти із жодною подією. Бій під Крутами, протести шістдесятників, революція на граніті, помаранчева революція мали єдину суть боротьбу за свободу, гідність, незалежність. Під час Революції гідності, крім цих цінностей, відстоювали права людини та громадянина. За масштабом вона є найбільш значущою подією в новітній історії України. Майдан став потужним поштовхом до кардинальних змін у країні. Для українців це було національне пробудження. До цих подій я була учасницею помаранчевої революції, мовного та податкового майданів, проте Революція гідності стала для мене чимось значно сильнішим у всіх сенсах. Я всі дні була на Майдані. Там познайомилась із Сергієм Нігояном, ми дружили до дня його загибелі. У ніч на 22 січня я поїхала додому, а чоловік залишився на барикаді разом із Сергієм. Вранці Іван зателефонував і сказав, що Сергія вбили. Не могла в це повірити як це вбили? Ми спілкувалися 45 годин тому, і тут я дізнаюся, що Сергія немає. З ним було завжди цікаво розмовляти на будь-яку тему. Він був такий розумний. Для мене це драматичні події, хоч і в усіх сенсах значущі. Саме Революція гідності звела з гідними людьми, з якими досі багато робимо для нашої спільної перемоги в сучасній російсько-українській війні.
Як українці зможуть оцінити Майдан за 100 років?
Якщо ми нині записуватимемо правдиву історію, що більше буде фото та відеофіксації, написання книжок, статей, то Революцію гідності буде оцінено геть з іншої точки зору. А не так, як, наприклад, іще 30 років тому трактували боротьбу УПА чи війну в Україні 19171921 років. Ми живемо у світі інтернету й цифрового обладнання, тому зберегти правдиві факти значно простіше. Крім цього, маємо впроваджувати популяризацію тих подій на рівні держави. На мою думку, за 100 років феномен Революції гідності буде гідно оцінено, він не зможе загубитись у часовому просторі, не втратить своєї важливості. Адже, коли три тисячі людей живуть три холодних місяці на площі столиці, це вже варто уваги. А коли люди готові покласти життя за свободу, вийти на Майдан без зброї проти беркутівців це справді унікальне явище. На таке здатен не кожен народ. Ми боролись і продовжуємо боротьбу за свободу та незалежність, не дивлячись, хто ми є вчителі, медики, студенти, інженери чи менеджери.